клопіткий

КЛОПІТКИ́Й, а́, е́.

1. Те саме, що клопітли́вий.

Коло хати садок з сливками та грушками, якими бабуся частує мене, два вулики з клопіткими, як і сама бабуся, бджілками... (Б. Антоненко-Давидович);

Над усе любив Іван гори, ліси, зелені луки, .. де в густих травах стрибали коники, метушилась клопітка посмітюха (П. Колесник);

Видно, була вже зовсім хвора й знесилена [Тетяна Іванівна], однак, як і раніш, – клопітка та бунтівлива (М. Сиротюк);

Жителі напівспаленого села .. з'явилися до штабу зі своїми клопіткими справами (Ю. Бедзик);

З клопітким, хоч і незначним завданням мене направили у віддалений район області... (Ю. Мушкетик);

Штаб жив своїм клопітким бойовим життям (Яків Баш).

2. Який вимагає багато уваги, зусиль, терпіння; марудний (у 1 знач.).

Видно, всі поспішали, забігаючи на якусь коротку мить, та й знову бігли до своєї клопіткої роботи (В. Кучер);

Завдяки клопіткій реставраторській праці Софія Київська вражає чи не весь світ зразками монументального живопису ХІ–ХVІІІ ст. (з газ.).