кокетливий

КОКЕ́ТЛИВИЙ, а, е.

1. Схильний до кокетства, викликаного намаганням подобатися.

На балу кокетлива Мадонна В'ється безрозумна, як мотиль (М. Рильський);

Він по-молодецькому виструнчився і, дзенькаючи острогами, попрямував до кокетливих панянок (З. Тулуб);

Настасья – гарна кокетлива дама, щоправда, трохи таємнича, але це лише додавало їй шарму (В. Кожелянко);

// Який виражає кокетство.

– Спалося добре й нічого не снилось, – одказала Олеся, скоса поглядаючи на Бонковського кокетливими очима (І. Нечуй-Левицький);

Знов лунає сміх, а з ним єднається прикрим акомпанементом цинічний регіт підстаркуватої жінки з кокетливими жестами (Леся Українка);

В його хрипкому голосі звучали одначе якісь кокетливі інтонації улюбленця жінок, попаньканого життям дармоїда (М. Йогансен).

2. перен. Який має гарний, привабливий вигляд.

Тіна дуже хвилюється, вигладжує свою зовсім простеньку, скромну (тільки трошечки кокетливу) суконьку (В. Винниченко);

Мене небезпечно спокушало видовище мого сусідства за річкою, де на очах виростала фантастична споруда зі широкими скляними стінами, розкритими краєвидами, кокетливими терасами... (У. Самчук);

І не міг я спекаться словесної пишності, Одсахнутись ураз од кокетливих мрій (В. Симоненко).