коли

КОЛИ́¹, присл.

1. часу. В який час.

Співай же їм, мій голубе, Про Січ, про могили, Коли яку насипали, Кого положили (Т. Шевченко);

Коли, як і чому понесло Коржа з України аж до Сибіру – того ніхто не знав, та й він сам не любив про це розводитись (Б. Антоненко-Давидович);

Черниш аж тепер помітив, що вдарив його міною, яка не знати коли і яким чином опинилася у нього в руці (О. Гончар);

// Уживається в питальних реченнях.

– То коли, кажете, прийти? (Леся Українка);

– А коли скажеш? – Коли?.. Коли?.. Їй-богу, не знаю (В. Винниченко);

– А коли відбудеться суд? – Може, завтра. А може, й зараз... (В. Нестайко);

// Уживається у риторичних запитаннях і вигуках, що передбачають негативну відповідь.

Катря, дивлячись у віконце, промовила: – Усе хмари, усе негода! Коли вже те ясно буде! (Марко Вовчок);

– Забери його [карбованця] .. Коли ще в житті таку дурницю матимеш? (М. Стельмах);

// З підсилювальними частками ж, то.

І коли-то воно буде Гратись і промовить Слово мамо (Т. Шевченко);

– Коли ж тебе, матінко, дожидати в гості – чи глибокими снігами, чи зеленими лугами, чи вишневими садами? (І. Нечуй-Левицький);

І всі його питали, мов пророка: – Коли ж той день? Чи довго ще ся ніч? (Леся Українка);

У Корнія господарство. Він вже давно забув ті часи, коли-то на гармонії грав (У. Самчук).

2. неознач., розм. У який-небудь час; коли-небудь.

– Прощай! – сказав Осел, – навідайсь ще коли, Бувай здоров, небоже! (Л. Глібов);

Хіба коли забуду я, як плакав він, мій чорнобривий (В. Сосюра);

// Час від часу; іноді, інколи, деколи.

То було коли озветься [Катря] до нас із Марусею словом сердечним .. То зовсім одцуралася усіх (Марко Вовчок);

// При протиставленні двох речень або членів речення, повторюючись на початку кожного або перед кожним, означає: інколи... інколи.

Оришка сяде, а Чіпка, – коли сидить, коли лежить... (Панас Мирний).

3. відносний. Уживається як сполучне слово.

4. у знач. част. Є коли́ див. бу́ти;

Нема́ коли́ див. нема́.

○ (1) Як коли́ – у деяких випадках; часом, деколи.

– Ви таки, мамо, чудні як коли! (А. Головко).

КОЛИ́², спол.

1. часу. Уживається на початку підрядного речення часу.

2. умовний. Уживається на початку підрядного умовного речення (інколи із співвідносними словами так, то, тоді у головному реченні).

(1) Коли́ що..., [то...] – якщо (як)..., то...

– Ми всі тут діло бачили й чули; коли що треба буде, то всі будемо свідками, а протоколу нема на що списувати! – рішив старшина (Б. Грінченко);

– На цьому бувайте здорові. Вибачайте, коли що не так, бо то всяке буває, знаєте (Ю. Винничук);

– Спробую заснути. Та коли що – не соромтеся, гукайте (А. Кокотюха).