кріпко

КРІ́ПКО, присл., розм.

1. Присл. до кріпки́й; міцно.

У другому возику сиділи два чоловіки і парубок – усі троє зв'язані кріпко (Марко Вовчок);

Розставили чати [Обух із парубками] і кріпко поснули на сухій траві (А. Чайковський);

Коли пішла у нас на Вкраїні боротьба за свою віру, друкарні багато допомогли в цій справі – вони постачали десятки тисяч книжок, що бадьорили українців і закликали їх кріпко боронити стару свою віру (І. Огієнко);

Сам він міцний, спокійний і надзвичайно кріпко збитий (О. Довженко);

Люди держаться одні за одних, щоб зберегти місця в чотирирядному натовпі, – так бджоли творять пасма, кріпко зчіплені (В. Барка);

Хоч би яку довгу пісню почула, та коли вже пісня влетіла в її вуха – з пам'яті не вилітає, тримається кріпко (Є. Гуцало).

2. Дуже; сильно (у 2 знач.).

Кріпко розумна була [Галочка]: кожного, хто у неї спитається, навчить і розкаже (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Хоч що ви мені тут кажіть, а вовк – звір кріпко полохливий! (Остап Вишня);

– Заробиш хліба, грошей – бабуся кріпко подякує (В. Земляк);

Так вірилось, вірилось кріпко і кріпко хотілося, аби так і було (В. Чемерис).