кубло

КУБЛО́, а́, с.

1. Заглиблення в землі, часто під коренями дерев, де живуть і розмножуються звірі, плазуни; лігво.

Під коренем дуба зробив собі старий вовк кубло (О. Копиленко);

Гади збиралися на зиму в спільне кубло! (О. Донченко);

// Місце, житло птахів, комах, призначене для відкладання яєць, висиджування й виведення пташенят; гніздо (у 1 знач.).

Беркут кубло в'є на скелі, Як зачує дитинят (Я. Щоголів);

Одвічний інстинкт гнав їх [журавлів] з пекучого півдня на болотисті низовини, де щороку вили вони свої кубла (З. Тулуб);

Все норовила [Настя] мене або твого тата, своїх братиків дубчиком хльоснути, за чуба скубнути, кота за хвіст потягти чи .. квочку з кубла зігнати (В. Малик);

Осине кубло висіло над входом до старого хліву (з газ.);

// перен., розм. Місце, яке нагадує лігво, гніздо і в ньому можна тимчасово відпочити, поспати.

Аврум .. злякано став приглядатися до якогось кубла з брудного ганчір'я, що було накидане на ліжку коло хворої (С. Васильченко);

Він [Тедзик] таки справді задрімав, і не хотілося вилазити з свого кубла (О. Іваненко);

В спорожнілих солом'яних кублах, в похапцем виритих .. стрілецьких ячейках ще, здавалось, не вивітрились рештки людського тепла (О. Гончар);

Той день Сидір просидів на горищі в прілому солом'яному кублі (М. Малиновська).

2. перен., розм. Людське житло; оселя, дім (у 2 знач.); затишне місце.

Козачі кубла обгорнуло тихе хліборобське щастя (Панас Мирний);

Все те – родюча нива, віз, коні, кубло – все те своє, рідне, з серцем зрослося (М. Коцюбинський);

Впадали в очі .. затишні панські кубла, що мостилися серед густих дерев (К. Гордієнко);

– Стануть пуляти по вашому кублу, то й моє обійстя димом піде (Є. Доломан);

Якщо не вишпортатися з кубла до одинадцятої, доведеться киснути в ньому до годинки четвертої-п'ятої (І. Карпа);

* Образно. Якийсь біль, незрозумілий біль проліз йому в душу і звив собі там кубло (Ю. Винничук).

3. Звірята одного приплоду; виводок.

* У порівн. На Каялі хмара світло вкрила й по Русі, мов барсове кубло, розметнулась половецька сила (Н. Забіла);

// перен., розм. Про родину, рід.

Через тиждень вертається Андрій: привіз із собою ціле кубло – матір, дівчинку-сестру і школяра-брата (С. Васильченко);

Родове кубло Шамраїв стало множитися і обживати степовий край віддавна (Григорій Тютюнник).

4. перен. Пристановище антигромадських або аморальних, злочинних елементів; притон.

Варка – це була господиня таємного кубла, де в усяку годину можна було б дістати горілку (Л. Смілянський);

Рома була цілком упевнена, що, гуляючи з ранку до ночі по всіх можливих у їхньому місті кнайпах [кав'ярнях, ресторанах, клубах] та кублах, цей чоловік не може не зраджувати їй з якимись принагідними спідницями та сідницями (Ю. Андрухович);

Стародавні римські лазні в середньовічній Європі деградували, перетворившись на кубла розпусти (з навч. літ.);

// збірн., зневажл. Група людей, що займається антигромадською або злочинною діяльністю; зграя (у 3 знач.).

[Нартал:] Кубло гадюче! перед ворогами під ноги стеляться, .. а перед братом сторчака стають і раді закусати! (Леся Українка);

На бригаді кубло завелося, він знає. Давно треба розігнати (К. Гордієнко);

– Схоже на бандитське кубло? – Для повноти картини не вистачає Веселого Роджера (А. Кокотюха).

(1) Кубло́ розпу́сти – місце, де панує розпуста.

[Едгар:] Не допускай, щоб рипіння черевичків чи шелест шовку віддали твоє бідне серце жінці, не дозволяй нозі твоїй наближатись до кубел розпусти, руці – до спідничок, перу твоєму – до рахункових книг лихваря і стережись нечистого (М. Рильський, пер. з тв. В. Шекспіра).