кунацтво

КУНА́ЦТВО, а, с.

Звичай, який зв'язує кунаків зобов'язанням взаємної дружби, захисту, гостинності.

Укладання угод про кругову поруку, про взаємні шлюби між певними племенами, кунацтво, звичай кровної помсти не вносили стабільності через нестабільність самих родоплемінних одиниць, які часто розпадалися або, навпаки, розросталися (з наук. літ.);

В етнографічній літературі поширений погляд учених на гостинність і кунацтво як ідентичні поняття (з наук. літ.);

Деякі учені зіставляють кавказьке кунацтво зі слов'янським побратимством (з навч. літ.);

// Дружба, приятельство, взаємодопомога.

Аліханов познайомився з життям Мервської оази, завів кунацтво з багатьма старійшинами (з наук.-попул. літ.).