куций

КУ́ЦИЙ, а, е.

1. Недостатньої довжини; короткий (про одяг, частини тіла і т. ін.).

Ой гуць-гуці! сорочечки куці; будем робити, щоб приточити (гуцаючи дитину) (Номис);

Вгляділа [Олеся] його куций ніс і смуглявий вид і зітхнула (І. Нечуй-Левицький);

Ой ти козаче чорноусий! Чого в тебе жупан куций? (В. Самійленко);

Була куца, як робити, Була довга, як просити, У нього рука (І. Нехода);

Піл був таким куцим, що на ньому тільки й можна було спати, скрутившись клубком (М. Стельмах);

Просто з роботи зайшов Пузанов – в мазуті, в куцій обтріпаній своїй шинелі (О. Гончар);

Психолог був лисим старим чоловічком з молочною куцою борідкою (Любко Дереш).

2. Короткий або обрубаний (про хвіст).

Зачепившися за дріт куцим хвостом, колисався [чорт] на йому (В. Самійленко);

У всьому корова як корова – і ноги на місці, і роги круті, а ось хвіст – куций (О. Донченко);

Коник, запряжений у лінійку, тюпав собі потиху, відганяючись куцим хвостом від набридливих мух (Григорій Тютюнник).

3. Те саме, що куцохво́стий.

Приймакові так, як тому куцому собаці (Ганна Барвінок);

Куце й нещасне мале зайченя В кожному вірші танцює щодня (С. Олійник);

// у знач. ім. ку́ций, цого, ч. Тварина з коротким або обрубаним хвостом.

Далеко куцому до зайця! Заєць стрибає, куций бігає, та не поймає (Номис);

– А щоб була доладна рада, – Пускать на раду всіх хвостатих, А куцих не пускать (Л. Глібов);

– Збирався куций іти на ведмедя, та з переляку подох, – сказав Берник (І. Муратов);

// Чорт.

[Сестра Серахвима:] В садку, як рвонеться вона [Юліана], видно куций їй силу придав таку, що ми так і розскочилися з сестрою Мархвою (Панас Мирний);

– Ти де, дівчисько, так свою пику засмальцювала? – пожартував Гнат. – У самісінькому пеклі, бігала до куцих, щоб вони прийняли тебе в свою компанію, – зі сміхом відскакує від нього наймичка (М. Стельмах).

4. розм. Який триває недовго; короткочасний.

Звичайно, Євфросинія Лук'янівна розуміла Євгенію Кузьмівну з її куцим вдовиним щастям (І. Сенченко);

– Вже вечір, – схаменулася Леся з почуттям страху в серці. День тепер куций, мов заячий хвіст (М. Стельмах).

5. розм. Низького зросту; малий.

Нема ні пекла, ані раю, Немає й Бога, тілько я! Та куций німець узловатий (Т. Шевченко);

Найбільше уподобався їй Пищимуха. Чи, може, через те, що вона була куца, а він – саженного росту (Панас Мирний);

З куцої Тоськи виявився неабиякий гребець, навіть проти води (Ю. Смолич).

6. перен., розм. Надто обмежений; недостатній.

Нині ми дістали врешті закон про волю друку. Хоч який він там поганенький та куций (відноситься лише до періодичних видань), а все ж для нас він має велике значення (М. Коцюбинський);

Наші уявлення про щастя... про гріх... Боже, які вони куці (Ю. Іздрик);

Куца демократія.

◇ Дале́ко [, як] ку́цому до за́йця див. дале́ко;

Ма́ти коро́тку (ку́цу) па́м'ять див. ма́ти²;

(1) Мі́ряти на свою́ ку́цу мі́рку (д) див. мі́ряти;

Тягти́ (тягну́ти) Сірка́ (кота́, ку́цого) за хвіст (за хвоста́) див. тягти́;

(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) ку́цому до за́йця – дуже далеко, зовсім недоступно.

Здатні [економи] й дітей вчити в гімназії. А нам далеко тепер до гімназії як куцому до зайця (І. Нечуй-Левицький).