лампада

ЛАМПА́ДА, и, ж.

1. церк. Наповнена оливою невелика посудина з ґнотом, яку запалюють перед іконами.

Перед іконою Пречистої Горить лампада уночі (Т. Шевченко);

Нарешті вона зітхнула, підійшла до кіота, поправила ґнотик у лампаді, заслонила шторки (І. Микитенко);

Увечері нікого нема, крім церковного сторожа, який час від часу заходить, запалює нову свічку, поправляє лампади і, похитуючи докірливо головою, знову куняє на подвір'ї коло дверей (О. Іваненко);

Молитовно знісши складені долоні, Марія узрілася на образ Богоматері, підсвічений вогником лампади (Г. Колісник).

2. заст., поет. Світильник, лампа.

[Анна:] Глянь, лишень, Долорес, – як блимає у сій гробниці світло, мов заслоняє хто і відслоняє... Ну що́, як там хто є? [Долорес:] То кажани навкруг лампади в'ються (Леся Українка);

Ключ у дверях задзвенів. Самота працьовита й спокійна Світить лампаду мою і розкладає папір (М. Рильський);

Після господарів лишилися тільки старі, грубо мальовані ікони на стінах та незгасні лампади під ними (П. Загребельний);

// перен. Про сяйво зірок.

Снились їй ночі в серпанках сріблястих, Зір тихосяйні лампади, Крики пташечі [пташині], зітхання вітрів... (О. Олесь).