ласун

ЛАСУ́Н, а́, ч.

1. Той, хто любить ласощі.

Ласун худобу всю на ласощі проїв; На старості – старців Повів! (Л. Боровиковський);

Маленькі Кузьма з Люсею самі дуже люблять все солодке. Страшенні ласуни! (О. Копиленко);

Малий ласун, що тикав свого носа у солодке, .. мав тепер з того клопіт (І. Багряний);

Навіть нові друзі поляка .. уже знали, що пан Мартин ласун, і завжди лишали для нього кращі шматки (В. Малик);

Він поводив себе, як багатий ласун у кондитерській (М. Білкун).

2. перен. Той, хто має особливу пристрасть до кого-, чого-небудь.

[Павло:] Хоч би ось Влас. Він, братця, має мене за ласуна, а сам ніби б то й не ласий до дівчат? (М. Кропивницький);

[Пріся:] Ач, вигадав, ласуне кривоногий! Женіть його, дівчата! (І. Кочерга);

Лагоминець, ласун, у зажерності хтивій волю плоті чинив, слугував їй, як міг (П. Мовчан);

До її [Дмитрівни] хоч і непоказної, але вистояної вроди потяглися тепер уже руки різних повноважених, а потім .. просто сільських ласунів (Микита Чернявський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

ласун

Значення в інших словниках