лизати

ЛИЗА́ТИ, лижу́, ли́жеш, недок., кого, що і без прям. дод.

1. Проводити язиком по кому-, чому-небудь, доторкуватися язиком до когось, чогось.

Кожна корова своє теля лиже (прислів'я);

* Образно. Тепле, як язик материн, сонце лиже і лиже рожеві спини [поросят] (К. Гордієнко);

* У порівн. Вітер піднімався зверху, падав вниз й неначе лизав язиками по снігу (І. Нечуй-Левицький);

// Їсти, пити, підбираючи страву, питво язиком.

Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всеї [всієї] не з'їла (І. Франко);

[Іван:] Ви ж високого коліна: ваш батько вкупі з хортами лизав панські тарілки! (М. Кропивницький);

Дружину княжу вороняччя покривало чорними крильми, хижі звірі лижуть кров гарячу, і гарчать, і б'ються над кістьми (Н. Забіла);

// перен. Доторкуватися або вкривати собою (про хвилю, вогонь і т. ін.).

Між хмарами місяць тихенько котивсь, І на небі заїзди займались; А піняві хвилі Дніпрові дулись І берег високий лизали (Л. Боровиковський);

Уже готовий злиток лежить у нагрівальній печі. Гаряче полум'я генераторного газу лиже його з усіх боків (В. Собко);

Вогонь червоним язиком лизав дерево.

2. перен., зневажл. Цілувати.

[Печариця:] Слова по-людському вимовити не може [Грицько], – а от ручки, лиже!.. (Панас Мирний);

– Бовдур! – і вона впилась губами в нього ще раз. – Їй-богу ж, гепну! – Йолоп! – не вгавала пані і лизала його знов та й знов (О. Ільченко);

Не тоді мені лижи губи, як солодкі, тоді мені лижи, як гіркі (Номис).

◇ (1) Лиза́ти гу́би (гу́бки), заст.:

а) бажати чого-небудь приємного, перев. за відсутності можливості його дістати, мати.

“Що за удаль, що за сила!” – парубки казали, і дівчата тишкувались [шепталися] і губки лизали (Сл. Б. Грінченка);

б) (кому, рідше до кого.) виявляти свої почуття, прихильність до кого-небудь.

Не тоді мені лижи губи, як солодкі, тоді мені лижи [губи], як гіркі (Номис);

Лизав до молодої губки, буркотав, як голуб до голубки (Сл. Б. Грінченка);

(2) Лиза́ти п'я́ти (п'я́тки) кому, зневажл.:

а) підлабузнюватися до когось, принижуючи власну гідність; підлещуватися.

Нестор Довговух, що його так немилосердно товк Геллерфорт,.. і після побоїв знов лизав йому п'яти, ніби нічого й не сталося (А. Хижняк);

б) служити комусь, працювати на чиюсь користь.

Галицькі бояри чужинцям п'яти лижуть, продають рідну землю (А. Хижняк);

Є і такі, що впали ниць І лижуть п'яти ворогам... (М. Гірник);

// вислужуватися перед кимсь.

– Відомо, кому поталанить.. Хто Степану п'ятки лиже... (В. Дрозд);

(3) Лиза́ти ру́ки кому, рідше у кого і без дод.:

а) (ірон.) занадто виявляти прихильність, велику увагу до когось.

Їй було досадно. Бач, дома готовий руки лизати, а на вулиці стріне – одвертається (Панас Мирний);

[Крамарюк:] Тобі треба мати при собі блазня, над яким ти будеш сміятись, кепкувать,.. а він лизатиме у тебе руки (І. Карпенко-Карий);

Лиза́ти по рука́х.

Все корилось перед ним, шанувало, поважало і лизало по руках (І. Франко);

б) (зневажл.) підлабузнюватися до когось, принижуючи власну гідність; підлещуватися.

– Засіяла лани свої? Багато тобі наміряли? Де ж ті пани, що ти їм руки лизала? (М. Коцюбинський);

[Герасим:] Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапки скидала (І. Карпенко-Карий);

Перед панами любив у три погибелі згинатися та руки їм лизати (Л. Дем'ян);

Лиза́ти ру́ку.

– Сидіть,.. голодуйте, лижіть руку, що випадково кине вам кістку, і за всі ваші муки й рани не смійте просити скибки хліба чи сорочки (З. Тулуб);

(4) Лиза́ти халя́ву (чо́боти, череви́ки і т. ін.) кому, у кого, зневажл. – підлабузнюватися до когось, догоджати комусь, принижуючи власну гідність; підлещуватися.

Стояли ліктори, а цар.. Самодержавний государ! Лизав у ліктора халяву, Щоб той йому на те, на се... Хоч півдинарія позичив (Т. Шевченко);

– Завжди так: поки їм треба, вклоняються, чоботи лижуть, а потім за собаку мають (З. Тулуб);

– Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати (М. Стельмах);

– Ех... Таких, як він, дуже й дуже мало на світі. Ти сьогодні побачила. Вечірко черевики йому лизав (Ю. Мушкетик);

– Свої пани ще гірші! Брат поневолив брата, козак такого ж козака і, щоб не втратити цих привілеїв, патинки лиже кожному, хто дав йому те право!.. (Василь Шевчук);

(5) Лиза́ти [язико́м] два бо́ки, ірон., зневажл. – служити одночасно двом протилежним сторонам, групам, ворогуючим особам і т. ін.; підтримувати протилежні погляди.

– А-а, – ревів на нього Інокентій. – Смиренний. Язиком два боки лижеш? І ти пощезнеш! Пощезнеш! (Григорій Тютюнник).