лисинка

ЛИ́СИНКА, и, ж.

Зменш.-пестл. до ли́сина.

[Ївга:] От Грицько, так Грицько! Оце так. Ну ж я тебе хоч у лисинку поцілую (Панас Мирний);

До Ріни він відносився [ставився] з особливою симпатією, страшно пильно захованою.., але так неуміло, зворушливо-наївно прикритою, що Ріна часом просто хапала його за кошлату, з круглою лисинкою, голову і гаряче цілувала (В. Винниченко);

На потилиці прокльовувалася акуратна лисинка (С. Андрухович);

Сонце піднялося упівкруга над Вороняцьким кряжем, кинуло сніп світла понад гаварецькою долиною на протилежну гору й освітило на ній зелену лисинку, оточену старими буками (Р. Іваничук);

* У порівн. Може, й справдi – раби не повиннi родити дiтей, питає вона себе, мляво втупившись у вiкно: вночi впав перший снiг, але тепер розтанув, i тiльки вiтровi шиби припаркованих уздовж хiдника авт бiлiють телячими лисинками (О. Забужко).