лисина

ЛИ́СИНА, и, ж.

1. Місце на голові, де випало й не росте волосся.

І зроблять собі ради тебе жалобную лисину, і себе опережуть веретами, і плакатимуть за тобою в гіркоті душі гірким голосінням... (Біблія. Пер. І. Огієнка);

На голові блищала лисина (А. Тесленко);

Андрій Григорович скинув капелюха і підставив жовту бугрясту [горбкувату] лисину під сонце (В. Винниченко);

Доктор Тагабат розвалився .. вдалі [віддалік] від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб (М. Хвильовий);

Одного разу наприкінці робочого дня до мене звернувся жвавий чоловік з посіченим зморшками обличчям і чималою лисиною на голові (Б. Антоненко-Давидович).

2. перен. Ділянка землі, позбавлена рослинності.

Мало втішали й Ількові слова, що тутешні льяноси – це лише невеличкі лисини серед лісів (Ю. Бедзик);

// Ділянка чого-небудь, яка своїм виглядом відрізняється від навколишніх ділянок (гола, світла і т. ін.).

Лисина чорної землі на добрій санній дорозі (Сл. Б. Грінченка);

Вже горби з-під снігу лисинами, Голосніший стук і сміх, Вже з піснями розколисаними Голий березень надбіг (М. Рильський);

Лисини парували – немов дихали березневим повітрям (В. Нестайко).

3. Біла пляма на лобі деяких тварин.

Мій кінь вороний так, як хмара, літає, І лисина в лобі – як з місяця ріг (Л. Боровиковський);

– Вони, побий мене Бог, – гаряче запевняв Ґудзь. – І бричка їхня, і коні – один буланий, а другий чорний з лисиною на лобі (М. Старицький);

Тої ночі Гордій одв'язав великого вороного коня з лисиною на лобі в чужій стайні (М. Івченко);

По білих лисинах на лобах одразу можна було пізнати худобу Окунів (М. Стельмах);

Ви щоб побачили, що то за кінь був! Сам гнідий, на лобі – лисина, вухами так і пряде (К. Гриб).