лисина

ЛИ́СИНА, и, ж.

1. Місце на голові, де випало і не росте волосся.

На голові блищала лисина (Тесл., Вибр., 1936, 99);

Волосся він зачісував з потилиці на лоб, щоб якось замаскувати лисину (Руд., Вітер.., 1958, 176).

◊ Хоч на ли́сині паси́ (роби́) що — немає місця для чого-небудь.

— От тепер і пострибайте без земельки, а худобу хоч на лисині паси! (Панч, II, 1956, 392).

2. перен. Ділянка землі, позбавлена рослинності.

Ремінь вирішив тишком залатати оці лисини, що виникли після лихої вирубки буку (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 176);

// Ділянка чого-небудь, яка своїм виглядом відрізняється від навколишніх ділянок (гола, світла і т. ін.).

Зала двигтить золотими огнями: райдужним дощем блискучих іскор пирскають хрусталеві пацьорки, сяють мармурові лисини (Вас., II, 1959, 551);

Вже горби з-під снігу лисинами, Голосніший стук і сміх, Вже з піснями розколисаними Голий березень надбіг (Рильський, І, 1960, 291).

3. Біла пляма на лобі деяких тварин.

Мій кінь вороний так, як хмара, літає, І лисина в лобі — як з місяця ріг (Бор., Тв., 1957, 74);

По білих лисинах на лобах одразу можна було пізнати худобу Окунів (Стельмах, Хліб.., 1959, 136).