лицар

ЛИ́ЦАР, я, ч.

1. іст. Західноєвропейський середньовічний феодал, який належав до військово-дворянського стану.

Зібрав він лицарів своїх, Все горде-пишне панство, Щоб то шотландський вільний люд Забрати у підданство (Леся Українка);

То ми лише уявляємо середньовічних лицарів та кавалерів вишуканими і манірними (О. Бердник);

Думаю, що й найбезстрашніший середньовічний лицар, у всіх своїх обладунках, якби опинився тепер десь на перехресті сучасного мегаполіса, то брязнувся б, непритомний, на проїжджій частині від того шуму, гуркоту й миготіння, і викидних газів (Л. Костенко);

* У порівн. Він [граф] був як казковий лицар, і одяг йому було всипано діамантами (М. Хвильовий);

Він почував себе, як той середньовічний лицар, що через усе життя своє шукав свого лютого ворога з мечем у руці, і, коли знайшов того ворога, заснулого й незбройного, під деревом, у нього не піднялася рука замахнути мечем (М. Йогансен);

// Воїн з важким озброєнням і спорядженням.

А Козаки Слова Олексія-поповича зачували Та до нього, До писаря войськового, До славного лицаря, Словами промовляли (з народної пісні);

Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань (з казки);

На верблюдах сиділи лицарі, убрані в золоті шлики й панцирі (І. Нечуй-Левицький);

І йшла вона, оточена своїми спасителями, на батьківський хутір, немов та царівна, що її лицарі хоробрі від лютого змія відбили (Б. Лепкий);

Це колись .. лицарі .. одне одного списами за дам штрикали, а тепер якби хто за дівчину побився – сама дурнем назвала б (В. Підмогильний);

У християнському іконописі Св. Юрій зображується лицарем на білому коні зі списом у руках (з наук.-попул. літ.);

* У порівн. На зелених горах гордий Київ розцвів, ніби лицар у панцир закутий (В. Сосюра).

2. іст. Вільний козак-запорожець, якому властиві козацька доблесть і воєнне мистецтво.

Громада вибрала гетьмана – Преславного Лободу Івана, Лицаря старого (Т. Шевченко);

– Постоїмо ж до краю, братці, за віру і вмремо, як лицарі, чесно! – покрикнув Вернидуб, ухопившись за міцний держак (М. Старицький);

Все тіло цього козацького лицаря було вже порубцьоване, немов помережане, ворожими шаблями й списами (А. Кащенко);

– Коли я маю виступати сватом, то хіба у моїй рідній козацькій одежі: в кунтушу, сап'янцях та при шаблі, як це козакові, лицареві пристоїть [годиться] (А. Чайковський);

В крові рубається Мазепа, Навколо все немов пожар... І лицарі чубаті степу Все дужче тиснуть на татар (В. Сосюра);

Народ героїзував запорожців, представляючи їх у легендах як непереможних і мудрих лицарів, патріотів рідної землі (з наук.-попул. літ.);

У 1576 р. українське козацтво добилося передачі Трахтемирівського монастиря під шпиталь для поранених та одиноких у старості лицарів (із журн.).

3. перен. Самовідданий, благородний захисник кого-, чого-небудь.

У тій прогулянці пань по околиці від мужчин, як лицар і оборонець слабшого полу [статі], асистував Адам Б. (Н. Кобринська);

Кажуть, знав Самуся дуже добре Сам славетний лицар Кармелюк (С. Крижанівський);

* У порівн. Юнаки билися, як справжні лицарі, як герої (І. Багряний);

// чого. Людина, яка самовіддано служить певній справі, віддається їй.

Він просто не чує тебе, якщо тільки твої слова не про силос, не про вовну... Він, сказати б, лицар силосу і жертва його (О. Гончар);

– Я вірю вам, бо справді давно знав вас як лицарів честі, – жваво відповів Собеський (В. Малик);

Саме тут .. згодом кине якір наш лицар фрази та ідей Сідалковський (О. Чорногуз);

Незабутній Дмитро Білоус, лицар українського слова, не вірив би, що в час волі, в його 90-річчя, зазнає загроз у святая святих – в освіті – державний статус рідної мови (з газ.).

4. перен., розм. Вихована, підкреслено чемна людина.

[Наташа:] І навіщо такі люди на світ родяться? Черстві, скупі, боягузи. [Ольга:] А ти хочеш, щоб усі лицарями були? (М. Зарудний);

// Про того, до кого мають або хто має до кого-небудь сердечну прихильність.

Цю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали бідного коротконогого лицаря (М. Коцюбинський);

* У порівн. Кіт Ковелько слідкував за нею [бабусею Одаркою], як щирий лицар (В. Підмогильний).

◇ (1) Ли́цар без стра́ху́ і до́ко́ру (рідше дога́ни) <�Ли́цар без дога́ни й стра́ху́>, книжн. – людина великої сили волі і високих моральних якостей.

Ми лицарі всі без догану й страху, Ми в серці ховали не марну пиху, цноти, що зрощує слава (Леся Українка);

А для моєї Ліди Кирило Петрович просто ідеал, лицар без страху і докору (О. Гончар);

(2) Ли́цар печа́льного (сумно́го) о́бразу, книжн. – наївна людина, пустий мрійник, що нагадує відомого літературного персонажа.

– Ти й сама у нас, як Дон Кіхот! Що він мав на увазі? Що довга вона та худа, як лицар печального образу? Чи вважає, що самостійне життя своє вона починає боротьбою з вітряками? (О. Гончар);

– Той, під кого ви хочете спрацювати, був лицарем сумного образу тому, що багато страждав, мало їв і невпинно думав про даму серця (Ю. Мушкетик);

(3) Ли́цар се́рця чийого, жарт. – об'єкт кохання; коханий чоловік.

[Семен:] І, може, Надійка знайшла вже лицаря свого серця? (З. Мороз).