лицар
ЛИ́ЦАР, я, ч.
1. іст. Західноєвропейський середньовічний феодал, який належав до військово-дворянського стану.
Зібрав він лицарів своїх, Все горде-пишне панство, Щоб то шотландський вільний люд Забрати у підданство (Л.. Укр., І, 1951, 351);
Часто діти зображували героїв своїх улюблених книг — русалок, середньовічних лицарів (М. Ол., Леся, 1960, 43);
// Воїн з важким озброєнням і спорядженням.
Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань (Укр.. казки, легенди.., 1957, 123);
На верблюдах сиділи лицарі, убрані в золоті шлики й панцирі (Н.-Лев., IV, 1956, 37);
*У порівн. На зелених горах гордий Київ розцвів, ніби лицар у панцир закутий (Сос., II, 1947, 48).
2. іст. Вільний козак-запорожець, якому властиві козацька доблесть і воєнне мистецтво.
Громада вибрала гетьмана — Преславного Лободу Івана, Лицаря старого (Шевч., II, 1953, 138);
— Являє [картина] сцену знамениту: Як у сімнадцятім сторіччі Вкраїнські лицарі на Січі Писали ноту (Іванович, Перебендя.., 1960, 83).
3. перен. Самовідданий, благородний захисник кого-, чого-небудь.
У тій прогулянці пань по околиці від мужчин, як лицар і оборонець слабшого полу, асистував Адам Б. (Кобр., Вибр., 1954, 144);
Кажуть, знав Самуся дуже добре Сам славетний лицар Кармелюк (Криж., Калин. міст, 1940, 85);
// чого, перен. Людина, яка самовіддано служить певній справі, віддається їй.
Його [П. Панча] слід вважати старим, непохитним лицарем нашої літератури... (Вітч., 8, 1958, 100);
Він [директор] просто не чує тебе, якщо тільки твої слова не про силос, не про вовну… Він сказати б, лицар силосу і жертва його (Гончар, Тронка, 1963, 84).
4. перен., розм. Вихована, підкреслено чемна людина.
[Наташа:] І навіщо такі люди на світ родяться? Черстві, скупі, боягузи. [Ольга:] А ти хочеш, щоб усі лицарями були? (Зар., Антеї, 1962, 228);
// Про того, до кого мають або хто має до кого-небудь сердечну прихильність.
Цю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали бідного коротконогого лицаря (Коцюб., І, 1955, 347).
◊ Ли́цар без стра́ху і дога́ни, книжн. — про людину великої сили і високих моральних якостей.
[Милевський:] Заспокойтесь, ..я знаю, що ви лицар без страху і догани (Л. Укр., II, 1951, 30);
Ли́цар се́рця чийого — чий-небудь коханий.
[Семен:] І, може, Надійна знайшла вже лицаря свого серця? (Мороз, П’єси, 1959, 12).
Значення в інших словниках
- лицар — ли́цар іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- лицар — Витязь; П. герой, звитяжець; п! КОЗАК. Словник синонімів Караванського
- лицар — див. воїн; хоробрий Словник синонімів Вусика
- лицар — -я, ч. 1》 іст. Західноєвропейський середньовічний феодал, який належав до військово-дворянського стану. || Воїн з важким озброєнням і спорядженням. 2》 іст. Вільний козак-запорожець, якому властиві козацька доблесть і воєнне мистецтво. 3》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- лицар — ЛИ́ЦАР, я, ч. 1. іст. Західноєвропейський середньовічний феодал, який належав до військово-дворянського стану. Зібрав він лицарів своїх, Все горде-пишне панство, Щоб то шотландський вільний люд Забрати у підданство (Леся Українка)... Словник української мови у 20 томах
- лицар — ли́цар шах. кінь (ст)|| = кінь Лексикон львівський: поважно і на жарт
- лицар — ли́цар без стра́ху́ і дога́ни, книжн. Людина великої сили волі і високих моральних якостей. (Орест:) Я знаю, що ви лицар без страху і догани (Леся Українка). ли́цар без дога́ни й страху́. Фразеологічний словник української мови
- лицар — ГЕРО́Й (відважна, хоробра людина), БОГАТИ́Р, ЛИ́ЦАР, ЗВИТЯ́ЖЕЦЬ уроч., ВИ́ТЯЗЬ поет., уроч., РИ́ЦАР рідше. І всі побачили тоді, що в час війни страшної герої, вславлені в труді, на фронті теж герої (Н. Забіла); Живуть богатирі законами безсмертя (Л. Словник синонімів української мови
- лицар — Ли́цар, -ря, -реві, -рем, -рю! ли́царі, -рів, -рям Правописний словник Голоскевича (1929 р.)