лицар

Значення в інших словниках

1. лицар — ли́цар іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
2. лицар — Витязь; П. герой, звитяжець; п! КОЗАК. Словник синонімів Караванського
3. лицар — -я, ч. 1》 іст. Західноєвропейський середньовічний феодал, який належав до військово-дворянського стану. || Воїн з важким озброєнням і спорядженням. 2》 іст. Вільний козак-запорожець, якому властиві козацька доблесть і воєнне мистецтво. 3》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. лицар — ЛИ́ЦАР, я, ч. 1. іст. Західноєвропейський середньовічний феодал, який належав до військово-дворянського стану. Зібрав він лицарів своїх, Все горде-пишне панство, Щоб то шотландський вільний люд Забрати у підданство (Леся Українка)... Словник української мови у 20 томах
5. лицар — ли́цар шах. кінь (ст)|| = кінь Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. лицар — ли́цар без стра́ху́ і дога́ни, книжн. Людина великої сили волі і високих моральних якостей. (Орест:) Я знаю, що ви лицар без страху і догани (Леся Українка). ли́цар без дога́ни й страху́. Фразеологічний словник української мови
7. лицар — ГЕРО́Й (відважна, хоробра людина), БОГАТИ́Р, ЛИ́ЦАР, ЗВИТЯ́ЖЕЦЬ уроч., ВИ́ТЯЗЬ поет., уроч., РИ́ЦАР рідше. І всі побачили тоді, що в час війни страшної герої, вславлені в труді, на фронті теж герої (Н. Забіла); Живуть богатирі законами безсмертя (Л. Словник синонімів української мови
8. лицар — Ли́цар, -ря, -реві, -рем, -рю! ли́царі, -рів, -рям Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. лицар — ЛИ́ЦАР, я, ч. 1. іст. Західноєвропейський середньовічний феодал, який належав до військово-дворянського стану. Зібрав він лицарів своїх, Все горде-пишне панство, Щоб то шотландський вільний люд Забрати у підданство (Л.. Укр. Словник української мови в 11 томах