лице

ЛИЦЕ́, я́; мн. ли́ця, лиць; с.

1. Те саме, що обли́ччя 1.

Перемінилась і Параска: лице її подовшало, хоч краска ще грала на йому [ньому] (Панас Мирний);

Вона [Килина] провела тремтячою рукою по дуже блідому лиці й напружено задумалась (В. Винниченко);

Але Гальшка була непотішна, сиділа на ліжку лицем до стіни і не хотіла нічого їсти (І. Крип'якевич);

Жита буйні, хвилясті... Ось із них визирнуло рожеве лице й сині очі (А. Головко);

Можна було дивитися на це лице й почувати, як на ньому вiдпочиває твiй зiр i думка (Б. Антоненко-Давидович);

Чимчич давно вже повернувся, і на його вдоволеному лиці було написано, що він чекає похвали за виконане завдання (С. Андрухович);

* Образно. Сонце нахилило своє золото-червоне повне лице на самі вершини гір (І. Франко);

Сумно восени дивитися в помарніле лице природи (з наук.-попул. літ.);

* У порівн. Я .. завзято взяв їсти суху, як старе лице, поморщену булку (Б. Лепкий);

// Обличчя як ознака зовнішнього вигляду людини.

Проминали знайомі задихані лиця, хтось із товаришок і товаришів студентів зупиняв її й щось говорив, а вона тільки усміхалась і всіх кликала “туди” (В. Винниченко);

З воріт виходять люди... о, скільки, скільки тут знайомих милих лиць! (В. Сосюра);

Вони йшли до нас самі, чоловіки й жінки, з мученицькими після концтабірних страждань лицями, в збереженому їхніми рідними заширокому для їхніх дистрофічних тіл одязі (П. Загребельний);

Лице чародія було радісно здивоване (Ю. Логвин);

Та все знайомі лиця – двійко бородатих виснажених чоловіків і баба у червоній плетеній шапці, драних спортивних штанях, картатому пальті, надто легкому для негоди (Люко Дашвар);

// перен., у кого. Схожий з ким-небудь рисами обличчя.

Микола був русявим, симпатичним хлопцем. Лицем в матір, статурою в батька і діда – міцний, дужий (В. Козаченко).

2. Верхній, зовнішній бік предмета; протилежне спід.

– Чи це воно на лице, чи, мабуть, навиворіт? – питала Онися, придивляючись до матерії (І. Нечуй-Левицький);

Низь – техніка вишивання, коли візерунок прокладається чорною або червоною ниткою зі споду, а потім вишивка виконується рештою кольорів – з лиця (з наук. літ.);

// перен. Оригінал чого-небудь.

В історії української поезії XIX віку ми маємо багато прикладів того, як твори високого стилю переказувалися в стилі “низькім” і як “лицювання з грецького (взагалі не наського) лиця на козацький виворіт” (М. Зеров).

3. тільки мн. Щоки.

Я чую, що мої лиця присохли до вилиць, очі сухі і не змигнуть, наче хто вставив їх у рогову оправу (М. Коцюбинський);

Дід Макар був чоловік тихий, богобоязливий, а Танька з червоним, як буряк, носом і з червоними, хоч уже поморщеними, лицями була жінка непосидюща (Т. Бордуляк);

Очі його [учителя] оживлювалися, запалі лиця виповнювалися і наливалися кров'ю (Б. Лепкий);

Витерши щільно поголені й рожеві з легкого морозцю лиця, [Степан Петрович] пройшов до їдальні... (В. Винниченко);

Вигляд у неї був розгублений, немічний, лиця раптом покрилися наче вапном і губи посиніли (Г. Епік).

Зіткну́тися лице́ (лице́м) в лице́ див. стика́тися;

Прийти́ся до лиця́ див. прихо́дитися.

○ (1) На лице́ <�З лиця́>, у знач. присл., рідко – рисами обличчя.

На лице я здаюсь далеко здоровшою, енергія, як часом, то нормальна (Леся Українка);

Висока, худа й темна з лиця його Параска, наче вихльостаний дощами одвірок (В. Дрозд).

◇ [Аж] кров ки́нулася до обли́ччя (в обли́ччя, в лице́ і т. ін.) див. кров;

[Аж] міни́тися / переміни́тися в лиці́ (на лиці́, на обли́ччі і т. ін.) див. міни́тися;

Би́ти в лице́ див. би́ти;

(2) До лиця́ кому:

а) (що) личить, пасує що-небудь комусь (про одяг, предмети туалету і т. ін.); гарно в чомусь, із чимсь.

Та Парасці великі срібні сережки і до лиця були (з переказу);

Улька наділа на Гриця бриля і зазначила, що він хлопцеві до лиця (С. Добровольський);

Зачіска і хустка. Щоб усе їм [жінкам] – до лиця (С. Олійник);

б) (без дод.) красивий, підходить для кого-небудь.

Марина в платті до лиця. Плаття коротке з корсажем, білий хвартух [фартух], пов'язана платком, колір до лиця (І. Карпенко-Карий);

в) додає що-небудь до зовнішнього вигляду когось, несподівано прикрашаючи його.

[Тетяна:] І той рубець у другого [іншого] б був ґанджею, у нього ж він красою служить і до лиця, як лицарю, йому!.. (І. Карпенко-Карий);

Вона поглянула з суворістю знавця (суворість їй була так само до лиця) (М. Рильський);

г) відповідає чиєму-небудь характерові, становищу і т. ін.; підходить.

– Не вдавайте з себе поета! Се вам дуже не до лиця (І. Франко);

Та нам не до лиця забобони! (Ю. Яновський);

ґ) (хто) хто-небудь підходить на вигляд комусь.

Молодий нареченій до лиця, такий же гарний (з газ.);

д) (з ким) гарно кому-небудь із кимсь.

Сам бачить – Ганні до лиця все ж з парубком високим (П. Дорошко);

е) (перев. з інфін.) варто, годиться.

Плакати було пізно та й не до лиця такій, як він, людині (Л. Первомайський);

Вони докоряли йому, говорили, що йому не до лиця губитися перед труднощами (Григорій Тютюнник);

То що вже говорити про купця? Йому сидіти геть не до лиця (Л. Костенко);

(3) З кам'яни́м лице́м, з дієсл. – дуже серйозно, суворо і т. ін.

– Я прошу не перебивати мене, панове, – з незмінним кам'яним лицем продовжував генерал (Ю. Бедзик);

(4) З лиця́ землі́, зі сл. зникати, щезнути і т. ін. – назавжди, зовсім, безслідно, повністю.

Без мови немає народу. Він зникає з лиця землі, як древні ацтеки (П. Загребельний);

Чума, віспа, холера.. Від їхніх ударів гинули цивілізації, розвалювалися імперії, зникали з лиця землі цілі народи (із журн.);

Зміта́ти (стира́ти) / змести́ (сте́рти, зіте́рти) з [лиця́] землі́ див. зміта́ти;

(5) З яки́м лице́м, з дієсл. – уживається для вираження почуття сорому, незручності, ніяковості і т. ін.; як.

[Жірондист:] З яким лицем я буду завтра їхать на гільйотину? Сором всій Жіронді .. буде (Леся Українка);

Кров залива́є / залила́ обли́ччя (лице́) див. кров;

Кров уда́рила в лице́ (в обли́ччя, до лиця́ і т. ін.) див. кров;

(6) Лице́м в лице́ (до лиця́) <�Лице́ в лице́>, перев. з дієсл. – дуже близько, упритул, віч-на-віч і т. ін.

Я .. йду просто на нього, лице в лице (М. Коцюбинський);

Він мав рацію бажати зустрічі лицем до лиця (В. Винниченко);

Сана була дуже обурена підступністю шпигуна. І я вирішив зсадити її з хмар на землю та зштовхнути лицем до лиця з справжньою дійсністю (Ю. Збанацький);

Черниш ніколи й не думав, що він так спокійно сприйме першу зустріч з ворогом лицем в лице (О. Гончар);

Вони стояли на подвір'ї тісним збратаним колом, лице в лице (з газ.);

(7) Лице́ (обли́ччя) гори́ть ([аж] паши́ть):

а) (чиє, у кого і без дод.) хто-небудь почервонів, стає дуже червоним від якихось почуттів (сорому, гніву, нервового збудження і т. ін.).

У Галі лице горіло.. Василь, прижмурившись, прикро подивився. – Де це ти так розпалилася? (Панас Мирний);

Хоч лице її горіло від сорому, серце радісно тріпало в грудях (М. Коцюбинський);

Зачує кроки Юхимові.., тоді кинеться враз, лице її заливає кров – аж пашить лице (А. Головко);

б) (чим) чий-небудь вигляд виражає якісь почуття, переживання тощо.

То говорив Грицько... Очі в нього грали, лице радістю пашіло (Панас Мирний);

Від співу дівчина зашарілася, обличчя її пашіло пристрастю, вогнем (В. Минко);

Лице її горітиме іншими хвилюваннями: тут! Все сталося тут (О. Гончар);

Лиця́ нема́ (нема́є, не зна́ти, не було́) / не ста́ло див. нема́;

Ма́ти своє́ обли́ччя (лице́) див. ма́ти²;

(8) На одне́ лице́ – такі, що майже нічим не відрізняються; дуже схожі, однакові.

Добриня намагався впізнати кого-небудь із своїх, але впізнати не міг – ні чоловіків, ні жінок, ні дівчат. Всі вони здалеку здавалися на одне лице (В. Малик);

До загону пристало відразу троє рідних братів Момотів та ще четверо їхніх двоюрідних і троюрідних братусів .. Усі семеро були майже на одне лице – кругловиді, смагляві, з качиними носами... (В. Шкляр);

Поміж істинними поетами не існує різниць вікових і рангових, існує лише одвічна різниця між поетами хорошими й різними, і між віршарями сірими й на одне лице (з газ.);

Не зна́ти лиця́ (обли́ччя) див. зна́ти;

Не могти́ наверну́ти лиця́ (пи́ска, обли́ччя і т. ін.) див. наверта́ти;

Не схо́дити з обли́ччя (лиця́) див. схо́дити;

Не уда́рити лице́м (обли́ччям) у грязь (у боло́то) див. ударя́ти;

(9) Ні з лиця́, ні з ро́сту, жарт. – такий, що зовні нічим не вирізняється; непримітний, звичайний і т. ін. (про людину).

[Текля (одна):] Певно, що вона [Оксана] відьомського кодла і що вона панича якимсь зіллям причарувала. Бо що в неї хорошого. Ні з лиця, ні з росту (М. Кропивницький);

(10) Пе́ред лице́м:

а) (кого, чого) у присутності кого-небудь, безпосередньо перед кимось, чимось; при комусь.

– Коли хто хоче зробити яку-небудь заяву, .. виходь ось тут на лінійці і перед лицем товариства відкрито говори (О. Гончар);

б) (чого) перед настанням чого-небудь; під час загрози чогось.

– Яке це має значення перед лицем смерті? – простогнав лікар (П. Загребельний);

в) (чого) керуючись чим-небудь, діючи відповідно до чогось.

– Перед лицем закону .. ми, Іван Дмитрович Орлюк і Уляна Василівна Рясна, виявляємо свою волю на спільне життя... (О. Довженко);

Піт залива́є / зали́в о́чі (лице́, обли́ччя і т. ін.) див. піт;

Плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в обли́ччя (в лице́, в пи́ку і т. ін.) див. плюва́ти;

Поверта́тися (оберта́тися, става́ти) / поверну́тися (оберну́тися, ста́ти) обли́ччям (лице́м) див. поверта́тися¹;

Показа́ти това́р (крам) лице́м див. пока́зувати;

Пристава́ти / приста́ти до лиця́ див. пристава́ти;

Спада́ти / спа́сти з лиця́ (з ли́ченька, на лиці́, на виду́) див. спада́ти;

(11) У лице́ (в обли́ччя):

а) (зі сл. говорити, сказати і т. ін.) прямо, безпосередньо кому-небудь, відверто і т. ін.

– Зрадник! Хай йому скажуть се у лице! Тоді побачать... (М. Коцюбинський);

Коли їй у лице говорять образливі речі, то лиш сміється (Г. Хоткевич);

Хотів [Отто] кинути Таубенфельдові в лице якесь їдке слово (Ю. Бедзик);

б) (перев. зі сл. знати) зовні, за зовнішнім виглядом.

Декотрих з них [бійців] Блаженко знав у обличчя, більшість була незнайома (О. Гончар);

У по́ті чола́ [свого́] <�у поту́ лиця́> див. піт;

Хоч [з лиця́] води́ напи́йся / во́ду пий див. напива́тися.