локальний

ЛОКА́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Який не виходить за певні межі; місцевий.

Подекуди локальні сутички переходять у вуличні бої (Л. Костенко);

Сучасні локальні війни тривають десятиліттями, і важко сказати, коли вони будуть засуджені (Г. Пагутяк);

А. Ейнштейн довів, що локальні властивості простору й часу визначаються локальними значеннями енергії та імпульсу матеріальних тіл (з навч. літ.);

// Власт. певній місцевості, певному середовищу.

Оповідання написані не дуже вдатно, мова їх вражає занадто локальним характером (М. Коцюбинський);

Яків хвилинку вслухався у цю локальну тишу, ніби хотів щось почути... (У. Самчук);

Всі катастрофи, пов'язані з вогнем і з великою швидкістю пересування, мають вельми і вельми локальний характер (М. Руденко);

Проблема відродження української мови, друга за важливістю для всієї української нації, залишилася на нашому локальному рівні невирішеною (Н. Сняданко).

2. У живописі – такий, що незмінно, постійно властивий певному предметові (про колір, тон).

У більшості своїх творів Брейгель застосовує чисті, сильні локальні тони, які значною мірою підвищують реалізм і динамізм його картин (з навч. літ.);

Анатолій Марчук приділяє велику увагу фактурі полотна, тонко відчуваючи ритм, гармонійну гру пастозності й площин чистого відкритого локального кольору (із журн.).