1. Словник української мови у 20 томах

лука

ЛУКА́, и́, ж.

1. Вигин переднього або заднього краю сідла.

Він на луку в сідлі упирає – До Києва на вороному коні скакає (Панас Мирний);

Козак зиркнув на хмару, штурхнув сусіда, який також куняв, руками впершись в луку сідла (Василь Шевчук);

Поки Омелько ладнав на ворогів свій “самостріл”, малий спав, сидячи в сідлі, міцно вчепившись в луку сідла (Ю. Логвин).

2. Дугоподібний вигин русла річки або берега річки, моря.

З новим почуттям і думками оглядав і побратимів-дубів, що обсіяли землю жолудями, і просвітлене променем до самого дна спокійне озеро, і старовинний вал, що лукою входив у глибінь яру (М. Стельмах);

По один бік путі, що облишила вигнуту лукою ріку і йшла тепер полем, половіло під сонцем і гнало ліниві хвилі чисте й дорідне жито (Д. Міщенко);

Яхта .. знайшла врешті затишну гавань, яку захищала від океанських вітрів висока коса, що вигиналась лукою (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна).

ЛУ́КА́, лу́ки́, ж.

Те саме, що луг¹.

Степ без краю; зелені та м'які луки понад річкою; темні луги з дібровами (Марко Вовчок);

Друга казарма стояла на краю цієї гірської луки, серед трав і навіть під самотнім деревцем (Ю. Смолич);

Брудним грізним валом перекочувалося ісламське військо в межиріччя Дунаю і Драви, на зелені луки й поля Сремської рівнини (П. Загребельний);

Сільськими околицями, поза городами в рудих плямах гною, попід лукою, на якій уже біліють гуртики качок та гусей і синіють озера весняної води, виходжу на хутірський шлях (В. Дрозд).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лука — Лу́ка, люка: — прогалина [13] Словник з творів Івана Франка
  2. лука — (місцевість з травою) луг, (за садибою) царинка, (заплавна) оболонь. Словник синонімів Полюги
  3. Лука — Лука́ іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  4. лука — ЛУКА – ЛУГ Лука. Місцевість, укрита трав’янистою рослинністю. Дівчата на луці гребли, А парубки копиці клали (Т.Шевченко); А за горами розіслалась широким подолом зелена лука, неначе засіяна ярою рутою (І. Літературне слововживання
  5. лука — Оболонь, заплава, пасовисько, сіножать, сов. луг; (при садибі) левада. Словник синонімів Караванського
  6. Лука — (ім'я) Лукаш Словник чужослів Павло Штепа
  7. лука — див. низовина Словник синонімів Вусика
  8. лука — I л`ука-и, ж. Рівна місцевість, вкрита трав'янистою рослинністю, що розвивається протягом усього вегетаційного періоду. II лук`а-и, ж. 1》 Вигин переднього або заднього краю сідла. 2》 Дугоподібний вигин русла річки чи берега річки, моря. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. Лука — Дочекався Луки, ані хліба, ні муки. Про бідних людей, які дуже скоро з'їли що зародило на їх маленьких нивках. Св. Луки 31-го жовтня. Як не придбаєш до Луки, то не буде ані хліба, ані муки. Як не придбаєш за теплої погоди, то будеш терпіти голод. Приповідки або українсько-народня філософія
  10. лука — ЛУ́КА (рівна місцевість, вкрита трав'янистою рослинністю), ЛАЗ діал.; ЛУГ, ЛУГО́ВИНА, ЛУЖИ́НА розм. (поросла також кущами); ЦА́РИНКА діал. (невеличка лука при садибі, в лісі); ПРИЛУ́КА (по берегах річок, озер); ОБОЛО́НЬ, ОБОЛО́НЯ (заплавні луки). Словник синонімів української мови
  11. Лука — Лука́, -ки́, -ці́, Лу́ко́! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. лука — ЛУ́КА, и, ж. Рівна місцевість, вкрита трав’янистою рослинністю, що розвивається протягом усього вегетаційного періоду. Степ без краю; зелені та м’які луки понад річкою; темні луги з дібровами (Вовчок, І, 1955, 169)... Словник української мови в 11 томах
  13. лука — 1. Рівна місцевість у парку, поросла травою й кущами. 2. Дугоподібний вигин русла річки. Архітектура і монументальне мистецтво