лупотіти

ЛУПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм.

Те саме, що лопоті́ти 1–5.

Лави козаків стояли, неначе скам'яніли. Тільки знамена шелестіли та лупотіли на вітрі (Леся Українка);

Тускло горіла свічка в гетьманській відпочивальні. По шибках лупотів дощ (Б. Лепкий);

У хаті стало тихо. Шаруділи тільки олівці та пера, та лупотіли папери... (С. Васильченко);

Шинель лупотить по спині кволими крилами (з газ.);

– Лети ж ти, молода, пташкою, а ви, дружки, за нею! Щоб ви до віку-вічного літали й щебетали! – Проказала вона сі слова чарівничі, – вони й випурхнули вікном, одна по другій, тільки крильцями лупотять (Марко Вовчок).