лізти

ЛІ́ЗТИ, лі́зу, лі́зеш, недок.

1. Пересуватися по поверхні всім тілом (про плазунів); плазувати.

[Марина:] Дивися, чорная змія По снігу лізе... (Т. Шевченко);

// Пересуватися по якій-небудь поверхні, майже притискуючись до неї (про дрібних живих істот, які мають багато ніг).

Упав на стовбур білий відблиск сонця, І комашинка лізе по йому [по ньому] (М. Рильський);

// на чому і без дод. Пересуватися, припадаючи тулубом до якоїсь поверхні, торкаючись неї руками й ногами (про людину).

* У порівн. Зігнулося так, мов на ногах і на руках лізе. А борода аж по землі волочиться (Панас Мирний);

Козак, зігнувшись, простував до могили. Прийшов під саму могилу і став крадькома, як кіт, закрадатися вгору, лізучи на руках і ногах (А. Чайковський);

// Пересуватися на колінах.

Різних націй вірні католики На колінах лізли до престолу (Леся Українка);

* Образно. Вони зливаються у сіру стандартну масу рвачів та пристосуванців, котрі навкарачки, на колінах чи по-пластунськи лізуть до омріяного середнього класу (С. Процюк).

2. перен., розм. Іти поволі, долаючи неміч, утому.

Уже й вечір, а його нема! Насилу вже, гульк! – лізе додому у пізній вечір ні живий ні мертвий і слова не промовить (Г. Квітка-Основ'яненко);

Коли чує [Марина] – щось лізе в хату, ледве лізе... (Панас Мирний);

Підбігаємо ближче – а се старий Онопрій. Нажав три снопи жита, поклав один на голову, другий на одно плече, а третій на друге, згорбився вдвоє і лізе додому (І. Франко);

Маленький похорон звертає в другу вулицю .. Хлопчики померзли, і баби ледво лізуть (В. Стефаник);

// Пересуватися дуже повільно; сунутися.

Важкі сірі хмари лізли низько над землею (В. Собко);

* Образно. Тільки тепер почав пригадувати вчорашній день, але не міг все вловити. Думки лізли повільно й ліниво (М. Сиротюк);

// Минати надзвичайно повільно.

Кожна година здається мені вічністю. Час так лізе поволі – як ніколи (М. Коцюбинський).

3. по чому, з чого і без дод. Хапаючись руками або чіпляючись ногами, лапами, підійматися по чому-небудь угору або спускатися вниз.

Схаменулись нехрещені, Дивляться – мелькає, Щось лізе вверх по стовбуру До самого краю (Т. Шевченко);

[Монтаньяр (спускає шнура, причепленого до гачка, за вікно):] Лізь та поглядай уділ .. Долізеш вниз, а там вже клопіт мій, як переправити тебе ще й далі (Леся Українка);

Нападаючі [нападники] лізли вгору, мов сарана, і вже тіснили русичів до внутрішнього заборола (В. Малик);

От не спить він, ворочається, коли се так як опівночі чує – щось ніби лізе з горища, світло якесь крізь щілочку у дверях світиться (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

// Важко підійматися (нагору).

А ми все ліземо вгору. Перед нами виростають дві гори, одна другої вище [одна за другу вища] (М. Коцюбинський);

Важко було лізти, дуже важко, я й не думав, що так важко буде (В. Нестайко);

// перен. Переміщатися вгору або сповзати вниз (про неживі предмети).

Той кожух, що лежав у мого Павла під головами, лізе, лізе з лави, спускається, спускається додолу (Ганна Барвінок);

Настає вечір, і лізе на небо червоний місяць (Ю. Яновський);

Сонце лізе й лізе вгору і все навколо золотить (Н. Забіла);

Сиві брови коронного лізуть на лоба. Матка Боска! Єзус Марія, та це ж знову повстання на Україні! (В. Чемерис).

4. на кого – що. Видиратися на кого-небудь високого, що-небудь високе.

– А якого гаспида ти там стогнеш? – пита його Настуся, дивуючись, що її дурень та осміляється без спросу [без дозволу] лізти на піч (Г. Квітка-Основ'яненко);

А зимою [Дубиха] лізла на піч, впевняючи всіх, що хора (О. Кобилянська);

І коли наймит, запрігши коні, хотів лізти на своє місце, отець Діяковський промовив: “Я сам поїду” (Т. Осьмачка);

– Чи не по двоє в сідлі? – Справді таке, як по двоє... Чи це вже вояків стільки на світі піднялось, що по двоє на коня лізуть? (О. Гончар);

// перен. Насуватися зверху на що-небудь; наповзати(у 1 знач.), налазити.

Море бушує, ревуть хвилі і лізуть на берег, щоб усе затопити (М. Коцюбинський);

Вони [рослини] лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів (О. Довженко);

Синя хвиля знову лізе на кладку, миє Орисі чобітки (Григорій Тютюнник).

5. перен. Напирати на кого-небудь, штовхати когось, пхатися.

Хоч купити, власне, було майже нічого, сотні або й тисячі чоловіків юрмилися в магазинах і біля них, лізли один на одного, пробивалися з боєм до прилавків (П. Загребельний).

6. до кого – чого, з ким – чим, з інфін. і без дод., перен., розм. Настирливо звертатися до кого-небудь, робити щось проти його волі; набридати.

Гапка, бачте, заходилась хату білити та: “Не лізь, – каже, – попід руки, гуляй отутечки, поки впораюсь” (Марко Вовчок);

– Геть ік бісу, не лізь! – одказав Жук і закрив голову подушкою (Панас Мирний);

Се просто земляцька недбалість .. Вороного. Чого ж було лізти: давайте п'єсу?! (Леся Українка);

– Не лізьте до мене, одчепіться од мене! – схлипуючи, казав Піхтір і ховав у рядно своє червоне, заплакане, в пилу і в патьоках лице (С. Васильченко);

// Утручатися в чиєсь життя, в чужі справи.

– Тату, не лізьте! Я роблю й маю право на своє добро (І. Нечуй-Левицький);

Добро Хіврі, що її свекруха не лізе, не мішається ні до чого (Грицько Григоренко);

Єсть тут, розумієш, один моральний скот, один учитель гімназії. Мало йому, стерві, учеників за моральністю слідкувать, він ще в чуже родинне життя лізе (В. Винниченко);

А догматики, вони й сьогодні ще не перевелись. Той лізе думки твої перевіряти, а той помпезну арку якусь будує серед степу (О. Гончар);

– Хай! Не виженемо. А як уже поміж себе розбиратимуться, то їхні справи. Мені туди не лізти! (Люко Дашвар);

// Домагатися чого-небудь; чіплятися до когось.

Дідона наодріз сказала – К чорту убирайся, На мене більш не женихайся... Не лізь! Бо розіб'ю і ніс! (І. Котляревський);

– Матвію, не лізь, бо вдарю. Матвію! Ну, що тобі за інтерес? – тихо гомоніла дівчина (Григорій Тютюнник);

З усіма він добрий, з усіма жартує, з обіймами лізе, але ні до одної по-справжньому не прихиляється (М. Стельмах);

Грубо, негарно якось вийшло, як і в отих розбалуваних дівчачою увагою механізаторів, що сп'яну лізуть до кожної з обіймами (О. Гончар);

// Настирливо йти, проникати куди-небудь.

[Химка:] Та не лізьте притьмом у хату, одступіться од вікон! (М. Старицький);

Хтось усилковувався пройти у горниці, слуга не пускала: – Та куди ти лізеш? Дай хоч напитися батюшці чаю (Панас Мирний);

– Куди ти лізеш? Що ти міряєш?! – кричав Йоган (М. Івченко);

– Що це таке повелося: кожен тобі лізе в квартиру. На роботі не відіб'єшся від них, так ще й тут пороги оббивають... (Іван Ле);

– Куди ти прешся, ідоле?! – насідала на когось баба Параска. – Ні світ ні зоря уже й лізуть! Та ноги обмітай!.. (Є. Кравченко);

– Ти куди лізеш, малий! Ти диви який жалісний! – тяжкий чобіт копнув Чіпку під ребра і він упав! (Д. Білий);

// Навально насуватися (про ворожі сили).

На Тараса [Трясила] юрби лізуть перед нього і по нім (В. Сосюра);

Зелена стіна густого штахету сунеться вперед. Ламається, падають штахетини, переступають через них ті, що позаду, і лізуть навально до наших окопів (Є. Доломан);

// у що, зневажл. Намагатися досягти певного становища.

– А ти .. піддержав би її. У люди вивів. Бач же, сам лізеш у паничі (Панас Мирний);

Син простого одеського міщанина, він ліз в [у] пани з усієї сили (І. Нечуй-Левицький);

Він терпіти не міг, коли його вчили, вказували. Тим більше, що в ці вчителі ліз його власний син (В. Минко).

7. Пробиратися, проникати звідкись куди-небудь, а також вибиратися звідкись.

Не лізь, куди голова не влізе (Номис);

Обізвалася Зубиха, лізучи з-під покутя і таскаючи превеликенний горщик (Г. Квітка-Основ'яненко);

Прийшов додому Демидів батько, і довелося старому лізти в хату вікном (М. Стельмах);

Хоч двері відчинені і можна спокійнісінько собі зайти, проте ми ліземо через вікно – де ви бачили, щоб герої на небезпечну операцію ходили крізь двері! (В. Нестайко);

Крекчучи, лізе [Ганька] під ліжко діставати туфлі “на вихід” (Г. Тарасюк);

– А тепер лізь через вікно. Тут невисоко, стоїть лавка (Г. Пагутяк);

// Забиратися куди-небудь потай, крадучись.

– Лізеш у чужу хату красти та хочеш, щоб хазяїн не ловив тебе?.. (Панас Мирний);

– То ти лізла красти? (М. Івченко);

// Занурюватися в що-небудь рідке; поринати.

Хто в болото лізе, той ся покаляє [покаляється] (Номис);

[Флегон:] Воно страшненько, як сказати правду. Та се, бач, так, як літом в річку лізти: спочатку жаско, а нирнеш – то й рай (Леся Українка);

Хлопчаки, що вже повилазили на берег, здивовано поглянули на нього, потім один з них похитав головою і порадив чоловікові самому лізти в море [діставати монету], коли він хоче потрапити на вечерю до крабів (В. Собко);

В нас було правило: не розвідавши броду, не лізь у воду (О. Гончар);

До лісу – рукою подати, лише треба знову в воду лізти, щоб метрів двадцять перебрести (К. Гриб).

8. розм. Просовувати руку (пальці) куди-небудь, у щось.

Гнат лізе в кошик, витяга звідти присмирнілу курку і грудочку масла, загорнуту в ганчірку (Григорій Тютюнник);

Таки лізе чоловік рукою до кишені, і там шелестять листки тютюну (М. Стельмах);

Коли він ліз до кишені, відкинувши полу свити, Юрасикові здалося, що під свитою військовий мундир (П. Воронько);

Андрій лізе до кишень, знаходить квитка, показує (О. Ірванець).

9. у що, під що і без дод., перен., розм. Проникати, потрапляти в небезпечне місце.

[Орест:] Підлітком я мав звичай .. бігати на пожар [пожежу] і там орудувати укупі з пожарними хпожежникамиї, лізучи у найбільший вогонь (Леся Українка);

Дорога до Ясіня майже відтята. Їхати від хати вниз, значить лізти під кулю якому-небудь москаликові (У. Самчук);

Та вже ніхто не наважувався лізти у вогонь – усе було охоплено полум'ям (В. Малик);

// Намагатися взяти участь у чому-небудь, втрутитися в щось (у бій, бійку, небезпечну справу, суперечку і т. ін.).

Хотів сказать ще більше я, Та перебила доленька моя. Даремна, каже, річ, і рот тобі замажуть, Сиди собі, не лізь (Л. Глібов);

Згинаючись від сміху, намагалася пояснити Мері ісправникові, але той, не розуміючи гаразд причини сміху й невдоволений, що в розмову лізуть молодші, сердито обірвав її (Б. Антоненко-Давидович);

– Чого йому було у політику лізти? (Ірина Вільде).

10. Пробиватися вгору крізь яку-небудь масу (про рослини); вилазити (у 3 знач.).

– Стояв оце, діду Пилипе, на межі, так видно, як пшениця з землі лізе (Остап Вишня);

Іде весна ланами .. Де не ступить – з-під землі лізуть паростки малі (Н. Забіла);

// Занурюватися в що-небудь під дією сили.

Руда здавалася м'якою і податливою: тільки постав бур куди треба – і він сам лізе в руду, як ніж у масло (Д. Ткач);

// Виповзати, проступати назовні.

Напік спершу такого хліба, що і в руках не вдержиш: рідкий, крізь пучки лізе, кислий (Ганна Барвінок);

Воно [волосся] лізло з-під шапки та крізь дірки в шапці (М. Коцюбинський);

Нагло зайшов [Дясмелик] у хату в коротенькій кавалерійській куртці, .. і шапці-кубанці, з-під якої крученим прядивом ліз чуб (Григорій Тютюнник);

Кайдан може налякати й самого дідька: .. великий ніс, товсті губи, витрішкуваті очі, кудлаті брови, ще й чорні патли лізуть з-під шапки (Ю. Мушкетик);

// Потрапляти куди-небудь, зумовлюючи неприємні відчуття.

Спереду аж у вічі йому волосся лізе, уха закриває, по потилиці шльопається (Г. Квітка-Основ'яненко);

Під ногами стріляють петарди, і дим лізе у рот (М. Коцюбинський);

Він іноді стріпує довгим волоссям, яке лізе йому в очі, і весело поблискує своїми білими зубами (В. Винниченко);

Пахуче сіно лізло з-під рядна в очі, дядько такий білий і добрий, навіть не вірилося (І. Багряний);

Повзли [бійці] далі .. Знову лоскотав щоки спориш, .. лізли в очі сухе бадилля будяків, гостролистий пирій... (Ю. Бедзик).

11. Розпадатися на шматки (про тканину, хутро і т. ін.).

Смух у мене дуже добрий, – Лізе без ножа (Я. Щоголів).

(1) Лі́зти / полі́зти в бі́йку – розпочинати бійку.

Родина Гамаліїв з діда-прадіда перебойці. Образи не пробачать, з двох слів у бійку лізуть (Григорій Тютюнник);

Вірунька, стежачи за Іваном, бачила, що ось-ось він скипить. Поблід, зуби зціпились, ще слово – і спалахне, в бійку полізе, як не раз траплялося раніш (О. Гончар).

◇ [Аж] воло́сся (во́лос, чуб) підніма́ється (підійма́ється, встає́, стає́, лі́зе і т. ін.) / підні́меться (вста́не, ста́не, полі́зе і т. ін.) [вго́ру (догори́, ди́бом, ду́бом, сторч і т. ін.)] див. воло́сся;

(2) [Аж] із го́рла лі́зе (грубо пре, пре́ться) <[Аж] го́рлом пха́є> у кого, зневажл., перев. безос.:

а) хто-небудь дуже багатий, заможний.

Багач так має, аж йому горлом пхає, а бідняк лиш слинку ковтає (прислів'я);

“Навпростець, левадами, це зовсім близько. Хіба гріх у такого вкрасти? – знову підкралася думка”. – Йому ж з горла пре (Г. Косинка);

б) у кого-небудь дуже багато чогось.

У нас з бабою молока немає, а в них аж із горла преться (Ю. Збанацький);

– Наче крохмаль картопля. Біла-біла всередині. Казала Уляна, що на сушню виміняє. У кого з горла пре, тому і Бог дає (В. Дрозд);

(3) [Аж] із шку́ри (зі шкі́ри) лі́зти (вила́зити, рідше вилу́зуватися і т. ін.):

а) докладати великих, надмірних зусиль для досягнення чого-небудь; дуже важко працювати, дуже старатися і т. ін.

Він уже свого доскочив. Чого ж йому з шкури вилазити (Панас Мирний);

Всі рвуться, вилазять з шкіри, аби скінчити роботу до 1-го (М. Коцюбинський);

Той із шкури лізе, та голодний сидить, а той і пальцем не кивне, та кабаком діло живе (А. Тесленко);

– Чи не уявляєте ви мене одним з тих йолопів, що .. з головою навантажуються працею, лізуть із шкури, щоб висунутись, заробити грошей, одне слово – досягти становища й заможності, як тепер кажуть? (В. Підмогильний);

Він справді зі шкури ліз та старався... І до сходу сонця приправив таки своїх пасажирів до табору (І. Головченко і О. Мусієнко);

Сокіл не любив відставати. Побачивши поперед себе коня, із шкури ліз, аби порівнятися, випередити, іти тільки першим (Д. Міщенко);

б) запопадливо вислужуватися перед ким-небудь, догоджати комусь.

Посилав своїх лакуз, і ті з шкури вилазили, щоб виправдати і возвеличити образ свого .. господаря (М. Стельмах);

І хай не лізуть братовбивці з шкіри – .. Не вийде з ката й холуя поет! (Д. Павличко);

[Аж (і)] о́чі на лоб (на ло́ба, рідше догори́ і т. ін.) лі́зуть (вила́зять) / полі́зли (ви́лізли) див. о́ко¹;

[Аж] мура́шки (кома́шки) бі́гають (пробіга́ють, лі́зуть і т. ін.) / побі́гли (пробі́гли, забі́гали, полі́зли, пішли́ і т. ін.) по спи́ні (по ті́лу, за плечи́ма, за спи́ною, по́за спи́ною і т. ін.) див. мура́шки;

[Аж] о́чі [з ло́ба (з голови́)] вила́зять (лі́зуть) див. о́ко¹;

[Аж] о́чі ро́гом лі́зуть / полі́зли <�І о́чі ро́гом ста́ли> <�О́чі почина́ють лі́зти ро́гом> див. о́ко¹;

Вла́зити (лі́зти) в ярмо́ (в за́шморг) див. вла́зити;

Ду́мка (га́дка) запада́є (лі́зе, прихо́дить і т. ін.) / запа́ла (влі́зла, прийшла́ і т. ін.) [в го́лову (до голови́)] див. ду́мка;

(4) Живи́м до Бо́га (на не́бо) лі́зти / полі́зти:

а) виставляти перед усіма свою побожність, вихвалятися вірою, часто згадувати Бога, приховуючи недобрі наміри або вчинки.

Агресор, їй-бо, – чистої води християнська душа. Живим до Бога лізе та все клятви дає (О. Ковінька);

б) дуже погано себе почувати, страждаючи від болю, утрачаючи будь-яке терпіння; ледве витримувати, ледь не вмирати.

– Ніколи в мене не боліли зуби, а тут на тобі.. – Зробіть щось, – прошу [лікаря], – а то живим на небо полізу (Ф. Маківчук);

Живи́м у я́му (в домови́ну, в моги́лу, в зе́млю і т. ін.) ляга́ти (лі́зти, іти́ і т. ін.) / лягти́ (піти́, полі́зти і т. ін.) див. ляга́ти;

Зала́зити (лі́зти) / залі́зти зміє́ю (гадю́кою) в ду́шу див. зала́зити¹;

(5) За сло́вом (pідше за слова́ми, по сло́во) до кише́ні (у кише́ню, рідше у па́зуху) не лі́зти (не ла́зити) / не полі́зти:

а) уміти підтримувати розмову; любити поговорити.

Він .. над усе любив веселі теревені. І за словами сам не лазив до кишені (М. Рильський);

– Побачила я його, так ніби нічого чоловік, за словом до кишені не лізе, правда, перекошений трохи на війні, але всі форми є... І пішла за нього (М. Зарудний);

– Семеном звати, а вулично величають Язикатим. Гарний чоловік – усім друзяка, завсігди веселий, за словом у пазуху не лізе (М. Сиротюк);

[Марко:] Та й ти не полізеш у пазуху за словом (З. Мороз);

б) бути дотепним і метким у розмові.

– Язик маєш гострий, по слово до кишені не лізеш (І. Муратов);

Та й сам дідусь був не промах: за словом у кишеню не лазив (О. Ковінька);

Був .. Гнат із таких, Що не лізуть в кишеню за словом (С. Олійник);

– А ви, дядьку, бачу, із тих, що за словом у кишеню не лізуть (Григір Тютюнник);

Всякому відріже, за словом до кишені не полізе (прислів'я);

О, той за словом у кишеню не полізе (С. Журахович);

Вогонь – не дівка. За словом до кишені не полізе (М. Руденко);

Іти́ (лі́зти) / піти́ (полі́зти) пробо́єм (на пробі́й) див. іти́;

Ки́датися (іти́, лі́зти) по тру́пах чиїх (че́рез тру́пи чиї) див. ки́датися;

(6) Лі́зти / влі́зти в го́лову (рідко до голови́, в па́мороки) чию, кому і без дод. – виникати, з'являтися у свідомості, у думці.

[Марфа Варфоломеївна:] Це все від байдиків лізе тобі, Олесю, таке в памороки – що того брак, а тобі і надто (М. Кропивницький);

Чи не скучає.. Все це мимохіть лізе до голови (М. Коцюбинський);

Відгонить од себе такі крамольні думки – дивись, що лізе в голову (М. Чабанівський);

Ще вчора на ковзанці він був їй не кращим і не гіршим від інших, а це так і лізе в голову (М. Стельмах);

– Хмуришся... – Та-а, всяке лізе в голову... (Василь Шевчук);

– А ти... чого стоїш, руки звісив, – звернувся Бульба до Андрія. – Чого ж ти, собачий сину, не відлупцюєш батька? – От іще вигадав, – сказала мати, – обіймаючи Андрія. – І влізе ж таке в голову, що рідне дитятко та батька било (О. Довженко);

(7) Лі́зти / полі́зти в (пе́ред, ме́жи́) о́чі <�Лі́зти до оче́й> <�Лі́зти осо́ю в о́чі>:

а) настирливо поставати в уяві; увижатися.

Цілісіньку ніч трясця його била, а кобила усе в вічі лізла (Г. Квітка-Основ'яненко);

Тільки що очі заплющу, вареник так, так тобі і лізе в очі, перехрестишся, заплющишся, а він знову (Т. Шевченко);

Полягали старі спати, та не спалося; окраєць хліба з полиці ліз перед очі (М. Коцюбинський);

б) (кому, до кого і без дод., фам.) набридати кому-небудь чимось; приставати, чіплятися.

Як сльота у очі лізе (Номис);

– Варняка, лізе тобі у вічі... Тьфу! так з душі й верне (Панас Мирний);

[Данило:] То це я мушу на ґвалт гукати, чи що, щоб тебе здихатись? Чого лізеш в вічі? (М. Кропивницький);

в) набридливо вимагати чого-небудь.

[Цокуль:] Не піду я [в шинок]. Там набереться усякої голоти та й лізуть у вічі, щоб поставив горілки (І. Карпенко-Карий);

г) (з ким, з чим) турбувати кого-небудь, створювати комусь незручності.

Оце! наче жаба до очей лізе (Номис);

Віконниці, бачите, позакривані: ні сонце у вічі не лізе, ні мухи не кусають (О. Стороженко);

– Отак завжди. Вип'є та й лізе межи очі! (Панас Мирний);

[Пріська:] Не лізьте, бабо, осою в вічі, бо при людях вилаю (М. Кропивницький);

[Старшина:] Та що ти мені з Параскою лізеш у вічі? (І. Карпенко-Карий);

– Ну й люди – газети не дадуть почитати. Рік газети не читав – тільки взяв до рук, а вони [сусіди] осою в очі лізуть (Ю. Збанацький);

Без тебе, мовляв, гірко, а тут ще ти межи очі лізеш! (О. Гончар);

ґ) привертати до себе увагу, виділятися серед чогось.

У очі полізло різне зілля: копитник і ракова шийка, материнка і чорнобіл (М. Стельмах);

(8) Лі́зти в пани́, зневажл.:

а) намагатися будь-що розбагатіти, зайняти помітне місце в суспільстві.

І про Колісника пішла по городу недобра чутка: накрав земських грошей, .. Он тепер хто посяде добро панське, хто у пани лізе (Панас Мирний);

б) ставати експлуататором.

– По-моєму, не лізь у пани, не висисай з народу крові (Панас Мирний);

(9) Лі́зти в па́щу (в па́зурі, в пе́льку і т. ін.) кого, чого, до кого – чого, кому, чому і без дод. – наражати себе на велику неприємність, смертельну небезпеку.

– На біса було лізти в пельку?! Нехай би собі тікали [шведи], скільки влізе (Ю. Яновський);

– Я не проти поїздки.., але лізти в пащу, в пазурі Третього відділення... Даруй, не бачу ніякого глузду (М. Олійник);

(10) Лі́зти в печінки́ кому і без дод., грубо – завдавати кому-небудь прикростей.

– Аж, нічогісінько, – одмовив Пищимуха [становому], похнюпившись. – І чого б їм [виборам] у ті печінки лізти? (Панас Мирний);

(11) Лі́зти в чужи́й горо́х, жарт. – втручатися в чиї-небудь перев. особисті справи.

[Баби:] От так йому, от так йому треба! Най не лізе в чужий горох! (І. Франко);

(12) Лі́зти (грубо пе́рти, пе́ртися і т. ін.) / полі́зти на роже́н (про́ти рожна́) <�Лі́зти на ро́ги>:

а) наражатися на небезпеку, бути необережним у своїх діях; ризикувати.

– Інші поміщики, навпаки, тікають тепер із своїх маєтків, шкуру свою рятуючи. А він сам на рожен лізе (А. Головко);

– За праве діло і вмерти не страшно. – Воно-то так, але навіщо на рожен лізти? (І. Цюпа);

– Тут жарти кепські. Нема дурних на рожен перти (М. Олійник);

– Великі втрати. А могло ж їх і не бути... – Видно, на рожен полізли... (В. Кучер);

б) вдаватися до крайніх заходів, діяти, не задумуючись про наслідки.

– Ти вбив [Левчину], гадюко?.. – Нехай не лізе на рожен (О. Довженко);

Він, забуваючи про всяку обережність, міг сліпма полізти на рожен (О. Гончар);

в) наражати себе на неприємність.

– Ну, чого йому треба було на той рожен лізти? От і напоровсь! (А. Головко);

Марко сам нав'язується на біду. З дурного запалу сам на роги лізе (К. Гордієнко);

– Скажи, Бовдюг, що ти про мене думаєш? – тихо запитав Оксен, згортаючи цигарку. – А ти не розгніваєшся? – За що? Адже сам на рожен лізу (Григорій Тютюнник);

– Не треба на рожен лізти, краще хитрістю. Досі вона мені часто ставала в пригоді (Я. Стецюк);

г) діяти наперекір кому-небудь; чинити щось усупереч комусь.

Проти рожна перти, Проти хвиль плисти, Сміло аж до смерті Хрест важкий нести! (І. Франко);

– Не лізь на рожен. Дивись крізь пальці на її можливі художества (А. Головко);

[Андрій:] Не твого носа це діло. [Семен:] Ну от, я до тебе з душею, а ти на рожен лізеш (З. Мороз);

Так, все життя він лізтиме проти рожна, буде обстоювати те, у що вірить (І. Муратов);

– На рожен пертись не слід.. – Скрізь треба з толком та з розумом... (Є. Гуцало);

(13) Лі́зти до не́ба – звертатися з проханням до Бога; молитися.

В нудьзі притьмом не лізь до неба! Людей питай, свій розум май! (П. Гулак-Артемовський);

До неба ліземо в задумі (М. Хвильовий);

(14) Лі́зти (зала́зити) / залі́зти в [са́му] ду́шу чию, кому, до кого і без дод.:

а) виявляючи удавану люб'язність, приязнь до кого-небудь, домагатися його довір'я, прихильності.

П. Ольга ідеальна товаришка, з тих, що не лізуть силоміць в душу (Леся Українка);

В душі господарям лізуть, щоб потім самим панувати (М. Зеров);

б) всіляко намагатися сподобатися кому-небудь; закохувати когось в себе.

[Андрій:] Не залазь ти їй в душу, чуєш, не залазь. Не для тебе вона! (З. Мороз);

[Гнат (один):] А очі, очі як горіли в неї!.. Бач, як залізла знов у душу! (І. Карпенко-Карий);

в) спонукати кого-небудь до відвертості всупереч його бажанню.

– К чорту всі ваші сподіванки, – ввічливо прогарчав Анрі-Жак, – з якої речі ви лізете до мене в душу? (Ю. Яновський);

Буває, лізуть до тебе в душу з хамловитими допитками (О. Гончар);

Розпитувати так і не наважився – бо то ж лізти людині в душу (з газ.);

Пан прокурор залазив у душу обвинувачуваних (І. Франко);

г) втручатися в чиї-небудь особисті справи.

– Та чи я в твою душу лізу? – сказала тітка Майорчик. – Може, воно й справді все не так (Є. Гуцало);

А хай не намагається до неї в душу залізти! Вона цього нікому не дозволить (В. Собко);

ґ) намагатися зрозуміти кого-небудь, дізнатися про його наміри, думки, бажання і т. ін.

Як він пильно приглядається, як хитро залазить у душу (Ю. Бедзик);

Декого вже розкусила Марія і її порадники, та всім не залізеш у душу (А. Хижняк);

– Хто ж його знає. Хіба до чужого залізеш у душу? (Григорій Тютюнник);

д) бентежити, дошкуляти і т. ін.

Облесний бабин голосок залазив Насті в душу (Я. Качура);

Як той ірод, залізло [лихо] в саму душу (Панас Мирний); (15) Лі́зти / залі́зти (полі́зти) в петлю́:

а) наражати себе на смертельну небезпеку, свідомо ризикувати своїм життям.

– Нащо самим у петлю лізти? .. Пропадем, усі пропадем (О. Гончар);

Хуторянину думалось одне: розсипав він свої дні, як темну росу, і заліз у петлю (М. Стельмах);

б) гинути, потрапивши у безвихідне становище.

– Тобі, з твоїм характером, треба стати на одному. А то заробиш чахотку. Чи й... – обірвала, прикусила язика. Ірина сама доказала в думці: “Полізеш у петлю” (Ю. Мушкетик);

в) (до кого) потрапляти в залежність до кого-небудь.

На такому наділі не розженешся, хіба що в петлю до панів та глитаїв залізеш (І. Цюпа); (16) Лі́зти на о́чі кому і без дод. – часто з'являтися перед ким-небудь, набридливо перебувати біля когось; бути на видноті.

Не люблю осінньої ночі. Дощ ллється струйками по стрісі, Шушукають ворони в лісі, І привиди лізуть на очі – Не люблю осінньої ночі! (Б. Лепкий);

– Обійдеться, – заспокоював її [Ксеню] Гнат. – Головне, не лізти на очі (С. Голованівський); (17) Лі́зти не в своє́ [ді́ло] – утручатися в що-небудь без дозволу або не будучи компетентним, через що викликати чиєсь незадоволення.

[Черепань (Лисенку):] Не лізь не в своє діло! На таких метких у нас теж вуздечка знайдеться (Ю. Мокрієв);

Той же чабанський гонор не дозволяв йому бути причепливим, лізти не в своє (О. Гончар); (18) Лі́зти під но́ги кому – ходити, бігати і т. ін. біля кого-небудь; заважати.

Тут летить .. тяжкий батьківський кулак і з сердитим криком опускається на спину дитини: – Чого під ноги лізеш..?! (М. Коцюбинський);

– Як будеш дурним, будеш їм усе лізти під ноги.., то певно будуть тебе лякати (О. Кобилянська); (19) Лі́зти / полі́зти ра́чки <�Лі́зти ра́ком>:

а) ледве йти (через сп'яніння, погане самопочуття і т. ін.).

А вже Охрім, На глум усім, П'яненький лізе рачки! (П. Гулак-Артемовський);

– Так нахлюпався, що додому рачки ліз (Ю. Збанацький);

Виходь же завтра навкулачки, Відтіль полізеш, мабуть, рачки (І. Котляревський);

б) (до кого) принижуватися перед ким-небудь; плазувати.

Так лізьте ж до Енея раком, Плазуйте перед сим трояком (І. Котляревський);

в) докладати всіх зусиль, щоб домогтися чого-небудь.

Та вже хоч і рачки ліз, а свого доконав! (прислів'я); (20) Лі́зти / полі́зти в пля́шку, жарт.:

а) сердитися, гніватися (нерідко без достатніх на те підстав).

Сагайда не дав розгулятися своєму самолюбству .. Зрештою, сам собі винен, і нічого тепер лізти в пляшку (О. Гончар);

– Скоїлось те, що в пляшку поліз чоловік. І сказати б .. так ні, статечний, розумний чоловік, а так, наче вожжина йому під хвіст попала (А. Головко);

б) виявляти незадоволення у зв'язку з чим-небудь.

– Не пори єрунди [дурниць], Женю, – несподівано м'яко заговорив Федір. – Не треба лізти в пляшку (Р. Іваничук);

– О, вже й у пляшку поліз! Чого з весілля тікаєш? Ну, любиш Наталку, то й люби (Є. Гуцало); (21) Лі́зти по тру́пах, зневажл. – не зважаючи ні на що, не рахуючись ні з ким, намагатися досягти своєї корисливої мети, робити все для власної вигоди.

Якби хотів, – чув би крик тої боротьби, і .. тих, що програли, і тих, що лізуть по трупах (Г. Хоткевич); (22) Лі́зти (зала́зити) з чобітьми́ в ду́шу чию, кому і без дод. – грубо, безцеремонно втручатися в чиї-небудь справи, в особисте життя.

І кинулись цілою сворою по всіх усюдах, .. одні одним з чобітьми в душу залазять (І. Франко);

Число співчуваючих .. Виросло до незрозумілих розмірів, і все то [те] приїздило, лізло з чобітьми в душу, задавало нескромні питання (Г. Хоткевич); (23) Лі́зти (спіши́ти, забіга́ти, су́нутися і т. ін.) попере́д ба́тька в пе́кло, перев із запереч., жарт.:

а) випереджати інших у чому-небудь; вириватися, вискакувати наперед.

[Микола:] Не треба ніколи забігати поперед батька в пекло (І. Франко);

– Не спіши поперед батька в пекло, – сказав він. – Я сам тобі скажу, коли це треба зробити (Л. Смілянський);

З сили-силенної порад і настанов [материних] Валентинові запам'яталась одна, мабуть, найголовніша: не лізти поперед батька в пекло (П. Інгульський);

Сердито запитав її: – Чого поперед батька лізеш у пекло? (М. Стельмах);

б) виявляти нетерплячість у розмові, перебивати, не дослухувати до кінця співрозмовника.

– Ти й дурити вмієш? – Не лізь поперед батька в пекло (Панас Мирний);

– Але ж ви, діду, таки щось заробляли? – Постривай-бо, не сунься поперед батька в пекло! Заробляли... (І. Нечуй-Левицький);

– Це той – у шкіряному кашкеті? – А хоч би й у шкіряному? Не поспішай поперед батька в пекло – познайомишся, то й узнаєш (Ю. Збанацький);

в) не розібравшись у чому-небудь, діяти необережно, зопалу, необачно.

– Не треба поперед батька в пекло лізти. Почекаємо, побачимо, що і як (З. Тулуб);

Мирон .. хоче застерегти молодшого [брата], що тепер треба обережніше жити між людьми. Буря дуби на цурпалки трощить, а травичку тільки нагинає. Тому й не спіши, Олександре, поперед батька в пекло (М. Стельмах);

– Ні, ні, не забігайте поперед батька... – перечив агроном. – Я за конвеєр (С. Добровольський);

[Макар:] Може, треба зараз іти. [Ряженко:] Не поспішай поперед батька в пекло (І. Микитенко);

(24) Лі́зти у во́ду, не зна́ючи бро́ду – робити що-небудь без попереднього обмірковування, зважування; бути необачним.

[Ніна:] Хіба ж таки можна лізти в воду, не знаючи броду? Під снігом валуни... (І. Гребенюк);

(25) Лі́зти че́рез го́лови – нахабно пробиратися куди-небудь через великий натовп або скупчення когось, чогось.

Хома із своїми підводами бився в загальній тисняві, лихословив усіх, ліз через голови наперед, гукаючи, що допіру начальник переправи наказав його пропустити першим (О. Гончар);

Вони [новачки], прочувши чи здогадавшись, що на всіх не вистачить, таку зчинили товчію біля каптерки .. Через голови лізли, аби вхопити шинельчину чи шапчину (Є. Доломан);

(26) Лі́зти чо́ртові (чо́рту) на ро́ги (в зу́би) <�Лі́зти (наско́чити) само́му чо́ртові на ро́ги>, фам. – наражатися на небезпеку; ризикувати потрапити у складну ситуацію.

– Якби для того, щоб урятувати товариша, треба було не те що на вила, а й самому чортові на роги лізти, то й тоді ми не повинні задумуватися! – гнівно крикнув Кармелюк (М. Старицький);

Льотчик провів друга на дорогу, сказав на прощання: – То гляди ж, Найдо, не лізь чортові в зуби. Будь обережний! (В. Минко);

– Завжди сам лізеш чортові на роги! (О. Гончар);

Бігти в ліс – значить наскочити самому чортові на роги! Будемо тут! – вирішив к (П. Автомонов);

(27) На го́лову лі́зти кому і без дод., зневажл. – поводитися з ким-небудь безцеремонно, без належної поваги, не рахуючись з кимось.

Як воно над сотником таке нещастя скоїлось, то нема чого й лізти йому тепер на голову, у нього своїх клопотів доволі (А. Чайковський);

– Тьху! – удавано плюнув Копистка, – .. Планета нині така, що вся погань на голову мені лізе. Бригадир Кононенко суворо зауважив: – Відкоша отаким не даєш (Я. Гримайло);

(28) Наза́д лі́зти – відмовлятися, відступати від рішення, прийнятого раніше, від слова, даного кому-небудь і т. ін.

– Тепер якось ніяково назад лізти... А їхати не можу... І не поїду, нізащо не поїду... (М. Коцюбинський);

(29) На стіну́ (на сті́ни, на сті́нку і т. ін.) лі́зти / полі́зти <�Тро́хи не лі́зти на сті́ни>:

а) бути дуже збудженим, неспокійно поводитися, наполягаючи на чому-небудь.

[Одарка:] Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стіну лізла (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Місяць тому ти ліз на стінку, вимагаючи миру.., а тепер співаєш щось зовсім іншої (З. Тулуб);

б) неадекватно поводитися, бути у відчаї; шаленіти.

– Чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стіни поліземо? (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Нагодувати його солоним, а тоді не давати води. ..на стіну полізе, сказиться! (М. Старицький);

Єремія репетував, кричав не своїм голосом. Голос його дійшов до найвищих нот. Він бігав по світлиці, трохи не ліз на стіни (І. Нечуй-Левицький);

Не йти́ (не лі́зти) з голови́ (з ду́мки, з ума́) див. іти́;

Не йти́ (не лі́зти) / не піти́ (не полі́зти) в го́лову див. іти́;

(30) Не лі́зе (не йде) / не полі́зе в рот (у го́рло, грубо в пе́льку) кому і без дод.:

а) у кого-небудь зовсім немає апетиту, хтось не хоче їсти, комусь не хочеться їсти.

Принесли їй і хліба, і паляниці, і якої то страви не понаносили! Так нічого їй і в рот не йде! (Г. Квітка-Основ'яненко);

Черствий хліб не йшов йому в пельку (І. Нечуй-Левицький);

[Микола:] Ходи й ти обідати. Мені якось самому страва в рот не лізе (І. Франко);

Маруся .. мовчки вертала кулешу Юрчикові.. – Не можу, голубчику. В горло не йде (Г. Хоткевич);

Винесла нехитру вечерю, заходилася спроквола їсти. А воно чомусь і надворі їй не лізло в горло (Є. Гуцало);

І сон не прийде, і хліба шматок не полізе в горло, коли чекаєш, що ось-ось на тебе впаде град куль і свинцю (Ю. Збанацький);

б) у когось дуже багато чого-небудь.

Такий багатир, що й свої [гроші] в пельку йому не лізуть (В. Самійленко);

(31) Ні в я́кі воро́та (две́рі) не лі́зе:

а) зовсім безглузде, нелогічне, непристойне і т. ін. що-небудь.

Розмова дістала інший напрямок .. Курат почав патякати таке, що аж ні в які ворота не лізло (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);

б) не годиться; негарно, неприємно, непристойно і т. ін.

Ти ще й смієшся?.. Ні, ти жартуєш! Це ні в які двері не лізе (М. Стельмах);

О́чі блука́ють (лі́зуть, ла́зять і т. ін.) див. о́ко¹;

Полі́зти / (рідко лі́зти) живце́м (живи́м) у моги́лу (в я́му) див. полі́зти;

Сам (так

і) про́ситься (лі́зе) в рот (до ро́та, на губу́) див. сам;

Сам у рот лі́зе (про́ситься) див. сам;

(32) У [са́ме] пе́кло лі́зти / полі́зти:

а) намагатися бути там, де найважче, де найбільша небезпека; ризикувати життям.

І треба ж було в саме пекло лізти. От і наслідки (з газ.);

б) заради кого-, чого-небудь бути готовим на будь-які випробування; робити неможливе.

– Аби молодиця слово сказала, в пекло полізе (М. Коцюбинський);

– Я так вас люблю, що, як скажете ви, Я в пекло полізу без слова (В. Самійленко);

– За десятини не тільки в ярмо, – а й у пекло можна полізти, – повчаючи, сказав Гнат (М. Стельмах);

Хоч бери́ та лізь живце́м у зе́млю див. бра́ти;

(33) Хоч живи́м (живце́м, живо́му) у зе́млю (в моги́лу, в гріб і т. ін.) лізь (рідко клади́сь) – уживається для вираження відчаю у дуже скрутному, безвихідному становищі; безвихідь.

Як же так нагло можна? Як же це? Ти погадай, стоїть на пні житце, Ти погадай, корова, коні, дріб, Без того – хоч живцем кладися в гріб (Б. Лепкий);

– А тут, Омеляне, така біда, що хоч живим у землю лізь (М. Стельмах);

– Тут живому хоч у могилу лізь (П. Колесник);

(34) Хоч у петлю́ (у за́шморг) лізь – уживається для вираження відчаю у дуже скрутному, безвихідному становищі; немає виходу.

– Я мислю собі так, же [що] як доскочать сюди гайдамаки, ото ж буде... Місіонери, можні колегіанти розбіжаться хто куди, а мені хоч у зашморг лізь (М. Сиротюк);

Потрапив у таку халепу, що хоч у петлю лізь (із журн.);

Шмато́к (рідше кусо́к) не йде (не лі́зе) / не піде́ (не полі́зе) в го́рло див. шмато́к.