лізти

БРЕСТИ́ (повільно або важко йти), ПЛЕСТИ́СЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше, ПХА́ТИСЯ розм., ТЕЛЕ́ПАТИ розм., ТЕЛЕ́ПАТИСЯ розм., ТЕЛІПА́ТИСЯ розм., ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм., ТЬО́ПАТИ розм., ТЬО́ПАТИСЯ розм., ТЮ́ПАТИ розм. рідше, ТЮПА́ЧИТИ (ТЮПА́ШИТИ) розм. рідше, ЧОВПТИ́ розм., ЧА́ПАТИ розм., ВОЛОКТИ́СЯ (ВОЛІКТИ́СЯ) підсил. розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ підсил. розм., ПОВЗТИ́ підсил. розм., ЛІ́ЗТИ підсил. розм., КЛИ́ГАТИ розм. рідко, СОВМА́НИТИСЯ розм. рідко, ПЛУГА́НИТИ діал., ПЛУГА́НИТИСЯ діал., ТАРГА́НИТИСЯ діал.; ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ) (про групу людей, що йдуть низкою, колоною і т. ін.); СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ПОСУВА́ТИ розм. (поволі йти); ЧВАЛА́ТИ розм., ЧАЛА́ПАТИ розм., ЧАЛА́ПКАТИ розм., ЧО́ВГАТИ розм., ТАЛА́ПАТИ розм. (іти повільно, важко ступаючи, утворюючи шум). Здалека на шляху він побачив стару Чайчиху. З порожньою торбою за плечима вона поволі брела непротряхлою колією (М. Стельмах); Із скарбом домашнім плетуться воли, — Вертаються люди туди, де жили, — Додому! (І. Нехода); Всю ніч без перепочинку пленталися змучені люди і тварини безкрайньою сухою пустелею (З. Тулуб); Чоловіки в юрмі потроху перемішалися, й скоро Гаврило Якимаха, що плентав іззаду, опинився посередині (Є. Гуцало); Телеграфіст Середа, упрілий і сердитий, пхався по вулиці (П. Панч); І не телепають тут козлоногі лісовики, трави притопчуючи, а лиш ельфи веселі водять беззвучні танки і росу п'ють з похилених квіток (Г. Хоткевич); — Ступай вищою дорогою ...Нема чого селом теліпатися (І. Микитенко); Тягли (хлопці) улицею, мов справжні парубки, співаючи і курячи люльки (П. Куліш); — А в нас раз чи два одвезли (на поле) та й бувайте здорові, тьопайте пішком... Значить, коней і машин жалієте більше, ніж людей? (В. Кучер); — Та йди вже, тьопаєшся! — гукав Федір.. — Встигнемо!.. (І. Ле); Отак.. рипала вона з хати у двір і, загрібаючи ногами торішнє сміття, човпла до хвіртки (Григір Тютюнник); Ми втомлено та дуже повільно чапаємо, як говорить Савка, по наїждженому шляху до нашого милого біленького Кам'янця (Т. Масенко); Де-де буйні отари Товпилися з стаєнь на пасовисько, — За ними волоклись лінивим ходом Невиспані, обдерті вівчарі — Раби (І. Франко); Важко впряжені в коси цугом, повзли ми, батуючи золоті скиби чужого збіжжя (А. Головко); Маленький похорон звертає в другу вулицю.. Хлопчики померзли, і баби ледво лізуть (В. Стефаник); Стали на прощу люди сходитись. Звідки вже не тягнуться у той Київ щовесни! (Марко Вовчок); Суне захеканий їжак — несе кудись в'язку сухого листя (П. Козланюк); Коні брели-посувалися ступінь за ступенем (А. Кримський); Чорні, мов земля, пастухи.. чвалають за товаром (В. Кучер); Плугатарі понурі, мовчазні човгали за возами (К. Гордієнко). — Пор. 1. іти́.

ВИЛА́ЗИТИ (лізти нагору, чіпляючись за що-небудь), ВИЛІЗА́ТИ рідше, ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИ рідше, П'ЯСТИ́СЯ, ПНУ́ТИСЯ, ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ), ВИДИРА́ТИСЯ, ВИКАРА́БКУВАТИСЯ розм., ДРЯ́ПАТИСЯ розм., ВИДРЯ́ПУВАТИСЯ розм., ВИШКРЯ́БУВАТИСЯ розм. рідко. — Док.: ви́лізти, залі́зти, ви́пнутися, ви́дертися, ви́карабкатися, ви́дряпатися, ви́шкрябатися, ви́теребитися фам. ви́караскатися розм. рідко. Мухтаров по скелі вилазив на гору (І. Ле); Кость двічі зривався, поки виліз на стріху (О. Донченко); Катря залазить на віз, розстеляє сіряк і сідає (А. Головко); Гойдаючи рудими боками, п'ялися по крутих стежках корови (М. Коцюбинський); Озирався (Козаков), наслухав і знову дерся по камінню, напружуючись усім тілом (О. Гончар); Обережно ступаючи, кінь викарабкався на скелю (Я. Галан); Зараз із самого краю лісу треба було дряпатися на стрімку гору (Лесь Мартович); Вам хочеться підстрибнути, вхопитися руками за канат.. і вишкрябатись на великий дзвін (І. Микитенко); Двоє малих музик з великими басами витеребились аж на піч під саму стелю (І. Нечуй-Левицький); Лікар стоїть у дверях кабінету і якийсь час стежить за тим, як вони з приймальні викараскаються на сходи (Ірина Вільде). — Пор. 1. лі́зти.

ВИПАДА́ТИ (про волосся, пір'я, шерсть, зуби — внаслідок ослаблення, захворювання й т. ін. не триматися), ПА́ДАТИ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИЛІЗА́ТИ, ЛІ́ЗТИ (про волосся, шерсть); ОБЛА́ЗИТИ, ОБЛІЗА́ТИ рідше (по всій поверхні — про волосся, шерсть, пір'я). — Док.: ви́пасти, ви́лізти, облі́зти. Один зуб навіть випав у мене (М. Коцюбинський); — Як будеш рвати (зілля падиволос), то буде тобі волосся випадати (Н. Кобринська); (Кіндрат:) Рудий, рудий, як був. Скільки років пройшло, у людей вилазить, а в мене тримається (О. Корнійчук); Василині чомусь здалося, що то стояла на задніх лапах миша, на котрій облізла шерсть (І. Нечуй-Левицький).

ВТРУЧА́ТИСЯ (УТРУЧА́ТИСЯ) у що, до чого (з власного бажання, самочинно включатися в якусь дію, починати займатися чиїмись справами), ВТОРГА́ТИСЯ (УТОРГА́ТИСЯ) книжн., ВВ'Я́ЗУВАТИСЯ (УВ'Я́ЗУВАТИСЯ) розм., ВСТРЯВА́ТИ (УСТРЯВА́ТИ) розм., ВПЛУ́ТУВАТИСЯ (УПЛУ́ТУВАТИСЯ) розм., ПРИПЛУ́ТУВАТИСЯ розм., ЛІ́ЗТИ розм., МІША́ТИСЯ розм., ЗАМІ́ШУВАТИСЯ розм., ВМІ́ШУВАТИСЯ (УМІ́ШУВАТИСЯ) розм., МИ́КАТИСЯ діал., ТУРА́ТИСЯ діал.; ПІДПРЯГА́ТИСЯ розм. (у розмову). — Док.: втру́титися (утру́титися), вто́ргнутися (уто́ргнутися), вв'яза́тися (ув'яза́тися), встря́нути (устря́нути), встря́ти (устря́ти), вплу́татися (уплу́татися), приплу́татися, влі́зти, заміша́тися, вміша́тися (уміша́тися), підпрягти́ся. Тут я почуваюся вільним,.. ніхто не втручається в моє приватне життя (М. Коцюбинський); — Письменники сміливо вторгаються у життя, порушуючи найскладніші проблеми (з газети); Без крайньої потреби не ув'язується (офіціантка) з відвідувачами в суперечки (О. Гончар); Чи варт вам устрявати у таке діло? Що вона вам — сестра, родичка? (Панас Мирний); Моя дружина.. ні в які авантюри не стане вплутуватися (І. Кулик); — А я вам кажу про це, бо ви в мене питали про нього! Якби не питали, то я б ліз? (Є. Гуцало); — Се моє діло: чи продав, чи позакладав, — не мішайтесь (Г. Квітка-Основ'яненко); Він не вирізняється нічим із юрби селян, рідко вмішується в розмову (І. Франко); — Я вже й не микаюсь в їх діло, і змовчую (І. Нечуй-Левицький); Василеве поле засівав Шміло, бо Василь.. ні до чого й не турався (І. Франко).

ЛІ́ЗТИ по чому, з чого і без додатка (хапаючись руками, чіпляючись ногами, підійматися куди-небудь угору або спускатися вниз), ЛА́ЗИТИ по чому, на чому; ЗЛА́ЗИТИ з чого (вниз) і на що (нагору); ЗЛІЗА́ТИ рідко. — Док.: ви́лізти, злі́зти. Хо вступає в здоровезну кам'яницю, лізе, покректуючи, по ступанці високо, аж "під небо", і втискається в маленьку кімнату (М. Коцюбинський); Коло другого дому лазила по драбинці дівчина, відкривала віконниці (Панас Мирний); Олянка на яблуні була в цей час. Стала похапливо злазити наниз (А. Головко); Татари злазили вгору добре відомою їм стежкою (М. Коцюбинський). — Пор. 1. вила́зити.

ЛІ́ЗТИ (напираючи на кого-небудь, штовхаючи інших, іти вперед), ПХА́ТИСЯ, ПЕ́РТИСЯ фам. Народ за військом копошився, Всяк товпився, всяк ліз, тіснився, Побоїщу щоб зріть кінець (І. Котляревський); Знов двері (канцелярії) втворились (відчинилися), і знов пхалося відразу багато людей (Лесь Мартович); Галчан поривався першим увійти в хату, але молодиці не пускали його.., він.., лаючись та розштовхуючи всіх, перся до дверей (М. Коцюбинський).

ЛІ́ЗТИ у що, зневажл. (намагатися досягти певного становища, добиватися чого-небудь усіма засобами), ПНУ́ТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ, ПХА́ТИСЯ розм., ПЕ́РТИСЯ фам. Син простого одеського міщанина, він ліз в пани з усієї сили (І. Нечуй-Левицький); Колись чув (Мусій), ніби батько ще замолоду пнувся в багачі (В. Речмедін); Добру частку життя силкувався (Юхим Кудря) хазяйством наздогнати Шарапу, з усіх сил п'явся ще й замолоду (І. Ле); — А справжній (мужик) живе диким способом, пхається в пани, нівечить свою мову, одежу, звичаї... (Б. Грінченко); Жаліла (Мотря) на увесь мир — на панів, що давлять мужиків, на мужиків, що пруться в пани... (Панас Мирний).

НАБРИДА́ТИ чим і без додатка (повторюванням, одноманітністю дій або слів, постійною присутністю, надмірною увагою і т. ін. неприємно вражати), ДОКУЧА́ТИ, НАДОКУЧА́ТИ, НАДОЇДА́ТИ розм., НАПРИКРЯ́ТИСЯ діал.; ПРИСТАВА́ТИ розм., В'Я́ЗНУТИ розм., ЛІ́ЗТИ розм. (перев. з чим — набридати кому-небудь своїми запитаннями, пропозиціями, вимогами і т. ін.). Досвідчений мурза невідступно був при хворому, набридав йому, але життя врятував (І. Ле); Він довгі літа докучав панові різними процесами (І. Франко); І хоч не хотілось би тобі надокучати, одначе мушу застерегти: ледарі в нас не в пошані (О. Гончар); Постараюся не наприкрятись довгими листами, хоча й я не зарікаюсь (Леся Українка); Я розумів, що в'язнути до людини з запитаннями більш ніж нетактовно (Ю. Збанацький).

ПІДНІМА́ТИСЯ (переміщатися вгору, у вище положення), ПІДІЙМА́ТИСЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ПІДВО́ДИТИСЯ, ЗДІЙМА́ТИСЯ, ЗНІМА́ТИСЯ, ПІДТЯ́ГУВАТИСЯ (ПІДТЯГА́ТИСЯ), ПІДХО́ДИТИ, ВИ́ТИСЯ, ПОВИВА́ТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) розм., ЗНО́СИТИСЯ розм., ЛІ́ЗТИ розм., ПІДБИВА́ТИСЯ розм., ЗБИВА́ТИСЯ діал. — Док.: підня́тися, підійня́тися, піднести́ся, підвести́ся, здійня́тися, зня́тися, підтягну́тися (підтягти́ся), підійти́, пови́тися, звести́ся, знести́ся, підби́тися, зби́тися. — Все нібито гаразд, аж раптом вони (діти) встругнуть вам такий вчинок, що у вас опадають руки й заразом піднімається волосся (В. Підмогильний); Дим од багаття підіймався під синє гаряче небо вище од діброви (І. Нечуй-Левицький); Напружена підноситься рука (В. Стус); Тихо попливла (хмарка) понад водою.., поволі підвелась, немов насилу, і вгору піднялась (Леся Українка); Сніжинки з інеєм ще більш закрутилися, стовпом здіймаючись угору (Панас Мирний); Скоро за червоним "Запорожцем" тільки курява знялась (І. Сочивець); При густому травостої випаровування води з поверхні ґрунту значно зменшується, тому солі не підтягуються до поверхні ґрунту, а нагромаджуються в рослинах (з наукової літератури); Дим.. курився рухливими кучерями хмар, підходив угору (Г. Епік); Стовп пороху під небо в'ється (І. Котляревський); Міцний димок повився над головами матросів (В. Кучер); У Кривди наморщилося чоло, біле пасмо щетинястого волосся звелось на проділі (Р. Іваничук); З білих димарів Дим угору зноситься рожевий (М. Рильський); Сходить сонце, як прапор, і прапор лізе на щоглу, як сонце (Ю. Яновський); Курява підбилася вгору, мов хмара (І. Нечуй-Левицький); Темна густа мряка обгортала її непрозорим туманом, збивалася вгору (Н. Кобринська).

ПРОБИВА́ТИСЯ (долаючи що-небудь, з'являтися звідкись назовні), ВИБИВА́ТИСЯ, ВИБИВА́ТИ рідше, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ (ПРОРІЗА́ТИСЯ рідше), ВИТИКА́ТИСЯ, ПРОТИКА́ТИСЯ, ЛІ́ЗТИ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИЛІЗА́ТИ, ПРОДИРА́ТИСЯ розм., ВИПИРА́ТИСЯ розм.; ВИРИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ (рвучко, раптово). — Док.: проби́тися, ви́битися, ви́бити, прорі́затися, ви́ткнутися, проткну́тися, ви́лізти, проде́ртися (продра́тися), ви́пертися, ви́рватися, прорва́тися. З величезної купи уламків і брухту пробивалося жовте полум'я (О. Донченко); А під горою джерело — струмок вибився з-під камінних гір (І. Ле); З пащеки гідри важким гнутим струменем вибивала вода (О. Гончар); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик,- ще один зубик прорізувався (І. Вирган); Батюшка подивився на Марійку, начеб у неї з-під хустки щонайменше прорізалися диявольські роги (М. Стельмах); Ніхто (з дітей) не хотів іти з поля, бо кожному хотілося на власні очі побачити, як витикатимуться чарівні паростки (О. Іваненко); Де-не-де протикався погорблений, порослий мохом козячий глід (В. Земляк); Сонечко так ясно світить і гріє, травиця з землі так і лізе (Панас Мирний); — Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість (О. Довженко); На дорогах продиралась між камінням трава (В. Гжицький); Степове добро починає випиратися з землі квапливо, нестримно, так буйно, ніби під шаром чорнозему розлито (Т. Масенко); Я стояла в коридорі, а на підлозі переді мною — великий рухливий клубок тіл. Час від часу з цього клубка виривались руки (В. Дрозд); Дніпрові хвилі з шумом налітали на зруби, на каміння й тисячами струмочків проривались між ними (Г. Коцюба). — Пор. 1. проступа́ти, 1. пророста́ти.

ПРОБИРА́ТИСЯ (іти, їхати, проходити кудись з труднощами, долаючи перешкоди тощо), ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ підсил., ПРОСО́ЧУВАТИСЯ розм., ПРОСО́ТУВАТИСЯ розм., ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ) розм., ПРОДРЯ́ПУВАТИСЯ розм.; ТИ́СНУТИСЯ, ПРОТИСКА́ТИСЯ, ТІСНИ́ТИСЯ, ТО́ВПИТИСЯ розм., ПРОТО́ВПЛЮВАТИСЯ розм., ПХА́ТИСЯ розм., ПРОПИХА́ТИСЯ розм., ПЕРЕПИХА́ТИСЯ розм., ЛІ́ЗТИ розм., ПРОЛА́ЗИТИ розм., ПРОЛІЗА́ТИ розм., ПРОСО́ВУВАТИСЯ (ПРОСУВА́ТИСЯ) розм. (між кимсь, чимсь); ПРОКРАДА́ТИСЯ, ПРОХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПРОСЛИЗА́ТИ, ПРОШМИ́ГУВАТИ розм. (швидко, непомітно). — Док.: пробра́тися, проби́тися, прорва́тися, продра́тися (проде́ртися), просочи́тися, просота́тися (просотитися рідше), продря́патися, проти́снутися, проти́скатися, протісни́тися, пото́впитися, дото́впитися, прото́впитися, пропха́тися (пропхну́тися), перепха́тися (перепхну́тися), пролі́зти, просу́нутися, прокра́стися, прохопи́тися, прослизну́ти, прошмигну́ти. Нелегко було пробиратися тим лісом, та Іван взяв до рук меча й став собі прорубувати дорогу (казка); Ішли (полонянки) ночами, обминаючи села і міста. Лісами пробивалися, відгадуючи шлях по зорях (І. Цюпа); — Вони прорвалися крізь збуджений натовп (В. Кучер); Мандрівники швидко продиралися крізь нетрі (М. Трублаїні); Я знову відчув під собою ті хребти, по яких ми торік дерлися на захід (О. Гончар); Як я тудою уперше продряпався, то пика в мене стала, як писанка (Марко Вовчок); — Коло яток людей — тьма-тьмуща, наче на Великдень. Тиснемось і ми туди (М. Стельмах); Замість розширятися, дедалі вужчає тунель, котрим захоплено женемося, і все тяжче стає протискатися (О. Забужко); Народ за військом копошився, Всяк товпився, всяк ліз, тіснився, Побоїщу щоб зріть кінець (І. Котляревський); За народом так насилу протовпилися (попи) до хати (Г. Квітка-Основ'яненко); Церква заметушилася. Став мир до дверей пхатись, стали люди виходити (Марко Черемшина); Мама бере його за руку й веде до костьолу. Ледве можуть перепхатися (А. Крушельницький); Фотографи пролазили крізь натовп аж до комісара (Ю. Яновський); Густі ліси вкривали гори й яри, неначе густе руно, в котрому навіть було трудно пролізти людині, а конем не можна було пропхатись нізащо в світі (І. Нечуй-Левицький); Треба прокрадатися царинками, по мокрій траві, треба обережно через воринє штрикати, аби не заскрипіло, аби псів не будило (Г. Хоткевич); Міст і проспект були пустинні — вони були нічиї, але й прохопитися через них під вогнем козачої польової артилерії змоги не було (Ю. Смолич); Загін мав непомітно прослизнути між цими селами, аби ніде не виявити себе і не ув'язатися в бій (І. Головченко і О. Мусієнко); Щораз, коли Петро Дорощук підходив до своєї оселі, йому завжди хотілося прошмигнути через Гилаків двір непоміченим (М. Ю. Тарновський).

ПОВЗТИ́ (пересуватися поповзом у певному напрямку), ЛІ́ЗТИ, ПЛАЗУВА́ТИ, ПРОПОВЗА́ТИ (ПРОПО́ВЗУВАТИ рідше) (повз когось, щось); КОЛІНКУВА́ТИ розм. (на колінах); РАЧКУВА́ТИ розм. (спираючись на коліна і руки); ПЛАСТУВА́ТИ (на животі). Деколи повзе по куширу гадюка (Є. Гребінка); Остап повзе. Йому трудно, кожну купину доводиться брати з бою (М. Коцюбинський); Летіла ворона понад морем; дивиться — лізе рак (О. Стороженко); Я вже міркую, куди б його й собі зникнути, як із темряви шипить: — Плазуйте до мене... Плазую... Натикаюся на хлопця, що теж плазує... (Д. Бузько); Спочатку з труби виліз Гайсин. В руках він тримав золотий медальйон. За ним колінкувала Зося й істерично кричала: — Віддай, віддай! (П. Панч); — Тепер карабкайтесь, рачкуйте! — заволав режисер. Артист чіплявся за рівну землю, повз... (С. Олійник). — Пор. 1. по́взати.

РОЗПАДА́ТИСЯ (руйнуватися, поділятися на частини, втрачати цілісність), РОЗВА́ЛЮВАТИСЯ, РОЗСИПА́ТИСЯ, ДІЛИ́ТИСЯ, ПОДІЛЯ́ТИСЯ, РОЗЛА́МУВАТИСЯ (ламаючись); РОЗПОВЗА́ТИСЯ (розриваючись); РОЗСКА́КУВАТИСЯ (розірвавшись, розламавшись); РОЗКЛАДА́ТИСЯ, РОЗЩЕ́ПЛЮВАТИСЯ (на складові частини, елементи); РОЗЛА́ЗИТИСЯ (РОЗЛІЗА́ТИСЯ), ЛІ́ЗТИ (про одяг, взуття тощо); ПЕРЕПАДА́ТИСЯ (надвоє). — Док.: розпа́стися, розвали́тися, розси́патися, поділи́тися, розділи́тися, розлама́тися, розповзтися, розско́читися, розкла́стися, розщепи́тися, розлі́зтися, перепа́стися. Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається (казка); Раптом лунає катастрофічний стук і шум — розвалюється айсберг (О. Довженко); Тільки що вози виїхали на дорогу, один віз розсипався (І. Нечуй-Левицький); Ділиться на шматки товста крига над водою (Панас Мирний); Колісниця розламувалася на лету, з неї летіло залізо й дерево (П. Загребельний); Найгірше те, що люди, надіючись, що їх скоро обмундирують, брали найветхіший одяг, і тепер він розповзався на осінніх дощах (Григорій Тютюнник); Він зачепив тарілку, і тарілка брязнула об підлогу і розскочилась (І. Нечуй-Левицький); А спека ж така, що часом і олія перегоряє, розкладається (О. Гончар); Азбест — каміння, яке може розщеплюватися на найтонші гнучкі й міцні волокна (з газети); — Мені треба новий комірчик до форми купити, цей вже зовсім розлазиться (В. Собко); Смух у мене дуже добрий, — Лізе без ножа (Я. Щоголів); Учепиться (миша) зубами в залізний прут, — гризь! Не видержав тонкий зубок — перепався надвоє... (Панас Мирний). — Пор. 1. руйнува́тися.

СПОВЗА́ТИ (повзком, сунучись, спускатися вниз), ПОВЗТИ́, ЗСУВАТИСЯ, ЗСОВУВАТИСЯ, СУНУТИСЯ, З'ЇЖДЖАТИ, ЗЛАЗИТИ, ЗЛІЗАТИ, ЛІЗТИ, ЗІСКО́ВЗУВАТИ (ЗСКО́ВЗУВАТИ), ЗІСКО́ВЗУВАТИСЯ (ЗСКО́ВЗУВАТИСЯ) розм., ЗСЛИЗА́ТИ (швидко). — Док.: сповзти́, зсу́нутися, посу́нутися, з'ї́хати, злі́зти, зісковзну́ти (зсковзну́ти), зісковзнутися (зсковзнутися), зсли́зну́ти, зсли́зти. Погоня не гаяла часу. Сахно бачила, як з урвища, по скелях і камінню, сповзали люди до води (Ю. Смолич); Зсувається на долівку і так, напівлежачи, скулена, злякана, читає листа (Ірина Вільде); Гора така крута, так і сунуться ноги (Панас Мирний); Два рази з'їжджала (Фатьма) коліньми по дереву вниз (Ю. Яновський); Я зсковзнув з золотого крила прудкокрилої птиці (П. Усенко); Дараба вже минула, віддаляється, немов зісковзується по гладкій площі десь у бездонну глибінь (І. Франко); Дівча спритно зслизнуло з гілки і залізло в бузняк (З. Тулуб).