лічити

ЛІЧИ́ТИ¹, лічу́, лі́чиш, недок.

1. Називати числа в послідовному порядку.

– Лічитиму до трьох: раз!.. два... (О. Довженко);

Гострий наконечник списа наблизився до зморшкуватої шиї старого. – Ну?!! Лічу до трьох, і дух з тебе вийде (В. Чемерис);

// Знати назви й послідовність чисел у яких-небудь межах.

Читав я вже прудко, а ще краще вмів лічити й літери гарно виводив (Б. Антоненко-Давидович);

– Він такий тямовитий, що вже сам до тисячі лічить (М. Стельмах);

– Тітко, ви вмієте лічити до ста? І з льоху почулося: – Вмію (Т. Осьмачка).

2. кого, що і без дод. Визначати кількість, суму кого-, чого-небудь.

Де гроші лічать, там не пхайся (Номис);

Став пан Пістряк лічити; лічить-лічить, а у п'ятій сотні одного козака не долічиться (Г. Квітка-Основ'яненко);

Одчинили скрині, стали лічити гроші, які там були (Марко Вовчок);

// Вести певні підрахунки.

Курчат восени лічать (приказка);

Щось вічно розмірковував [Мемет], пригадував, лічив і раз у раз бігав у крамничку (М. Коцюбинський).

3. Визначати в певній кількості, у певних сумах; нараховувати.

То скільки ж це вийде орендної плати з пана за сорок три роки, якщо по дев'ять карбованців з десятини лічити? (М. Стельмах).

4. що. Рахувати, визначаючи що-небудь як початок відрахунків, одиницю виміру і т. ін.

Писав [Котляревський], переписував, безжально викреслював, знову писав. І так увесь день – вже четвертий, якщо лічити час від дня, коли до нього постукався Мефодій (Б. Левін);

Товщину снігового покриву вимірюють снігомірною рейкою. Лічать від землі до поверхні снігу (з навч. літ.).

5. що, перен. Брати до уваги під час підрахунків, визначення чого-небудь і т. ін.; ураховувати.

Мені за сей час нічого веселого не трапилось, коли не лічити веселого сонця і моря (Леся Українка);

І от бунтівник сам-один серед нив у червні .. коли не лічити трьох білих вівчарок, зозулі та жайворонків (С. Єфремов);

– Після султана це другий чоловік в імперії. – Коли не лічити султанші (П. Загребельний).

6. кого, що, ким, чим, перен. Те саме, що вважа́ти.

– Правда, що й то лихо було, – тяжке лихо, що нас до землі гнуло, над нами знущалося, за людей нас не лічило (Панас Мирний);

[Степанида:] От правда на світі! Як жінок, то й не лічать за людину!.. (М. Кропивницький);

[Мартин:] Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! (І. Карпенко-Карий).

◇ (1) Воро́н (га́лки́, га́ло́к і т. ін.) лічи́ти, зневажл. – нічого не робити, не працювати або ледарювати.

– Матері можна й .. галки лічити, бо вона стара та підтоптана, а дочка повинна працювати. Роби, бо ти ще молода (І. Нечуй-Левицький);

Я один лежав і лічив мух на стелі. І було мені кепсько, як ніколи (В. Нестайко);

(2) Курча́т рахува́ти (лічи́ти), жарт. – підводити підсумки, оцінювати результати.

Що й казати, не скупилися новояричівські керівники на обіцянки. А от коли пробив час, як кажуть, курчат лічити, виявилося – куди не кинь, всюди клин (з газ.);

Чи відчують в школах виділення коштів з держбюджету на 14,2 відсотка більше, ніж торік – покаже час. Рахуватимемо курчат у кінці року (з газ.);

(3) Лічи́ти дні (годи́ни, хвили́ни і т. ін.) – стежити за часом, нетерпляче очікуючи на кого-, що-небудь.

Лічу в неволі дні і ночі І лік забуваю. О Господи, як-то тяжко Тії дні минають (Т. Шевченко);

Йому ставало тоскно й холодно. Удар на дзвіниці трохи втишив його міркування. Він став лічити години (В. Підмогильний);

Стань гордою в мовчанні і лічи хвилини, дні, роки а чи століття, допоки не прорвешся раптом криком пожарищного степового дня! (В. Стус);

(4) Не лічи́ти годи́н (хвили́н) – не стежити за часом.

Не дивлячись на сонце, не лічачи годин, йшла молода пара довгим зеленим яром (І. Нечуй-Левицький);

У щастя, кажуть, світлий кожен час. Щасливі, кажуть, нібито не лічать ні днів, ані годин (В. Стус).

ЛІЧИ́ТИ², лічу́, лі́чиш, недок., кого, що і без дод., прост.

Те саме, що лікува́ти.

Дурня вчити, що мертвого лічити (прислів'я);

Вона набрала зілля Та пішла в палати Лічить його (Т. Шевченко);

Він не так лічив, як інші лікарі (І. Франко);

– А якби мене такий паршивий лікар лічив, як його, то й мені б те було (Б. Грінченко).