майнути

МАЙНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. чим. Однокр. до ма́яти 2; махнути (у 1 знач.).

Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур, майнув довгою бородою – і повіяв од неї тихий вітрець (М. Коцюбинський);

Майнула Юрза чорною хусткою, встигла обернутись яструбом, та не встигла відлетіти (А. Шиян);

Майнула крилами чайка-кигичка, знялася над рожево-золотою водою (О. Іваненко).

2. З'явитися на короткий час і зникнути; мигнути.

Корчма майнула перед очима, неначе намальована на картині (І. Нечуй-Левицький);

Темна тінь майнула по хаті (І. Франко);

Щось подібне до усмішки майнуло в його очах, сірих, як туман (Ю. Яновський);

– Якраз твої спогади і є основне, – додав індус, і в його бездонних чорних очах майнув вираз схвалення (О. Бердник);

// Блиснути (у 1 знач.).

Майнула блискавиця, на мить зірвала над лісом чорне укривало (С. Васильченко);

Мов зірка, що виткнулась в бурю із хмар, Майнув за останнім вагоном ліхтар (І. Муратов);

// перен. Раптом і ненадовго з'явитися в свідомості, уяві і т. ін.

Хай тобі про брата Думонька майне, – Надвечір тихенько Спогадай мене! (П. Грабовський);

Пронизлива думка майнула в голові Романенка (С. Журахович);

Романові здалося, що він десь уже бачив цей глибокий, ніби морський, відблиск... Невловна асоціація майнула й миттєво згасла (І. Роздобудько).

3. розм. Швидко минути (про час).

Звелося літо, і не знать, Як день за днем минув, І серпень дав, що можна дать, І вересень майнув... (Я. Щоголів);

Чи день мине, чи ніч майне, Та завжди у тривозі Важкий обов'язок мене Не кидає в дорозі (А. Малишко).

4. розм. Швидко побігти, полетіти і т. ін. куди-небудь.

І діти майнули По горищах, по коморах, По льохах, усюди (Т. Шевченко);

Веселая воля на неї дихнула – І пташка у поле стрілою майнула (Л. Глібов);

Вибравши таку догідну хвилину, майнув Панько до сіней і побіг босими ногами по камінних сходах (Л. Мартович);

Вона поривчастим рухом пригладила волосся i майнула сходами на другий поверх (Р. Андріяшик);

* Образно. Потім думкою майнув [Косинський] на вал фортеці (Іван Ле);

// фам. Поїхати, відправитися куди-небудь.

Коли Лісовський їхав на Камчатку, він, прощаючись з Левченком, напівжартома сказав йому: – А може, майнемо разом на північ? (М. Стельмах);

Наступного дня дружина з дочкою майнули на трикотажну фабрику (В. Дрозд);

// фам. Утекти (див. утіка́ти¹ 1–3).

На вокзалі названі матроси .. вимагають паровоза, щоб майнути додому (Ю. Яновський);

Видно, поспішає [німецька колона] вирватись на велику дорогу, щоб майнути потім на захід (О. Гончар).

5. рідко. Однокр. до ма́яти 4; повіяти, війнути.

Вітер майнув раз, і вдруге, і втретє, верхів'я дерев загомоніли (О. Іваненко).

◇ Вирина́ти (встава́ти, сплива́ти) / ви́ринути (вста́ти, спливти́, сплисти́, майну́ти і т. ін.) в па́м'яті чиїй (в спо́минах чиїх), див. вирина́ти;

Війну́ти (майну́ти) хвосто́м див. війну́ти;

Ду́мка майну́ла (сяйну́ла, бли́снула, пробі́гла і т. ін.) [в голові́] див. ду́мка;

(1) Майну́ло (мелькну́ло, мигну́ло і т. ін.) в голові́ чиїй, кого, у кого, рідше кому – хто-небудь раптом подумав про щось.

“Значить, висота наша!” – майнуло в голові Черниша (О. Гончар);

“Ану ж би туда [туди] зайти”, – мелькнуло Панькові в голові (Л. Мартович);

“А чи знаєш, – мигнуло в Захаровій голові, – може, й при ротному він на свій розсуд розставляв бійців, керував обороною мосту” (Іван Ле).