майнути

МАХА́ТИ (робити рухи, помахи чимось у повітрі; помахом подавати знак наблизитись, виконати якусь дію тощо), ВИХА́ТИ, ВІ́ЯТИ, МА́ЯТИ, ПОВІВА́ТИ розм., МОТА́ТИ розм.; ЗМА́ХУВАТИ (робити рух знизу вгору); КИВА́ТИ (помахом руки, предмета давати комусь знак наблизитися, виконати якусь дію тощо); ПОКИ́ВУВАТИ (злегка); БАЛА́МКАТИ діал. (недбало); ВИЛЯ́ТИ чим, розм., ВИХЛЯ́ТИ чим, розм. (про собак — крутити хвостом). — Док.: махну́ти (махону́ти), вихну́ти, ві́йнути, пові́яти, майну́ти, мотну́ти, змахну́ти, кивну́ти, покива́ти, вильну́ти. На рові стоїть засмикана конячина й, незважаючи на людей, махає хвостом і сумно хитає головою (В. Винниченко); — Я зупинився, мовчки махаю йому рукою, щоб з дерева злазив (Григорій Тютюнник); Микола зняв шапку і вихав нею над головою (І. Нечуй-Левицький); Над бездонними глухими ущелинами віють крилами чорні птахи (О. Донченко); Трьомсин їде холодочком, Малахаєчкою має, Мов коня-то підганяє (І. Манжура); Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні (О. Кобилянська); Безсильно крізь сльози мотала (Маруся) рукою — іди, іди (Г. Хоткевич); Вибухнув постріл, лейтенант змахнув руками, мов веслами, і впав навзнак (П. Колесник); Зиркнув на берег, а там Коська. Таємниче рукою киває, до себе кличе (Ю. Збанацький); Дід Мартин навіть головою покивує — видно, зійшлися з його думками Кобзареві (М. Олійник); А впорожні йшла (Улянка) помалу, човгаючи ногами і безсило баламкаючи руками (Леся Українка); Шарко виляв хвостом у реп'яхах (П. Панч); Жучка.. переступила з ноги на ногу, вихляла хвостом (Б. Антоненко-Давидович).

МИГТІ́ТИ (з'являтися на короткий час і зникати з поля зору; перен. — швидко, зненацька з'являтися в свідомості), МИГА́ТИ, МЕЛЬКА́ТИ, МИГОТА́ТИ (МИГОТІ́ТИ) підсил., МЕЛЬКОТІ́ТИ підсил., МАЙОРІ́ТИ, МИГКОТІ́ТИ підсил. діал.; МЕРЕХТІ́ТИ, РЯХТІ́ТИ розм., МЕРКА́ТИ діал., МЕРКОТА́ТИ (МЕРКОТІ́ТИ) підсил. діал. (швидко, в'юнко рухатися в чиємусь полі зору, рябіти в очах); МА́ЯТИ, ПРОМА́ЮВАТИ (час від часу з'являтися вдалині). — Док.: мигну́ти, промиготі́ти, мелькну́ти, майну́ти, прома́яти. Ходять, виблискують рибоньки, швидко мигтять вглибині (Н. Забіла); У його голові вже мигтіли картина за картиною (Б. Грінченко); Перед ним мигнув, як на екрані, білявий хлопчик з лозиною (П. Панч); Зорі мелькали у хатнє віконце (Марко Вовчок); Маринка хмурить брівоньки Та віями мигоче (В. Бичко); Шаблі, підняті вгору, блищали й миготіли (І. Нечуй-Левицький); Сунуть лавами селяни, тільки вила мелькотять (В. Сосюра); Метелики так і майорять (А. Тесленко); Білявий огник мигкотів, і шкварчав, і димів (І. Франко); Поділ мерехтів сузір'ям дрібних вогників (Ю. Смолич); Десь удалині, на протилежному березі, у буряній каламуті тьмяним сузір'ям ряхтіли вогні заводів (Я. Баш); Свічка меркоче, мов догасаюче життя (І. Франко); Хлюпав дощ, а тихе світло Меркотіло в ліхтарях (А. Кримський); Має біла торба Через яр. Йде дівчина горда На базар (П. Воронько); Між деревами гарно вирізьблювалися летючі постаті коней, блискала зброя, мальовничо промаював дорогий одяг (П. Загребельний).

ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИ рідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИ підсил., ПОМЧА́ТИСЯ підсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯ підсил., ПОЛЕТІ́ТИ підсил., ПОЛИ́НУТИ підсил., ПОРИ́НУТИ розм., ПОГНА́ТИ розм., ПОГНА́ТИСЯ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ розм., ЧКУРНУ́ТИ розм., ПИ́РСНУТИ розм., ПРИ́СНУТИ розм. рідше, ДМУХНУ́ТИ розм., ДУ́НУТИ розм., ПОДУ́ТИ (ПОДУ́НУТИ) розм., ЗАЛОПОТА́ТИ (ЗАЛОПОТІ́ТИ) розм., ПОЛОПОТА́ТИ (ПОЛОПОТІ́ТИ) розм., МОТНУ́ТИСЯ (МОТОНУ́ТИСЯ) розм., ПОМЕСТИ́ розм., УДЖИГНУ́ТИ (ВДЖИГНУ́ТИ) розм., ПОЧЕСА́ТИ розм., ПОКАТА́ТИ розм., УЛУПИ́ТИ (ВЛУПИ́ТИ) розм., УРІ́ЗАТИ (ВРІ́ЗАТИ) розм., ГАЙНУ́ТИ розм., ГАСОНУ́ТИ розм., ХУ́РКНУТИ розм., ШАРА́ХНУТИ розм., ШАРА́ХНУТИСЯ розм., ШАРАХОНУ́ТИ розм., ШКРЯБНУ́ТИ розм., ПРИПУСТИ́ТИ розм., ШУ́СНУТИ розм., ШМИГНУ́ТИ (ШМИГОНУ́ТИ) розм., ПОМАХА́ТИ розм., МАХНУ́ТИ (МАХОНУ́ТИ) розм., ПОШУМІ́ТИ розм., ПОЧУХРА́ТИ розм., ГАЗОНУ́ТИ фам., ДРАПНУ́ТИ (ДРЯПНУ́ТИ) фам., ДРАПОНУ́ТИ (ДРЯПОНУ́ТИ) фам., УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) фам., ПІГНА́ТИ діал., ПОМКНУ́ТИ діал., ЗЛОПОТІ́ТИ діал., ПЕРХНУ́ТИ діал., ШУРНУ́ТИ діал.; ХЛИ́НУТИ розм., ПОСИ́ПАТИСЯ розм. (масово, навально). Пан кричить: "Хутко, хутко!" Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг (Марко Вовчок); Охрім кинувсь до воріт, як опечений (Д. Мордовець); Нечутно з'явились черниці. Гиря до них: — Побіжіть котора та покличте Ларивона! .. Черниці метнулись обидві (М. Куліш); — Йосипе, поїдемо за жінкою? — і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Панас Мирний); Мигцем майнула (Єлька) через садки, заховалась у бур'янах на кладовищі (О. Гончар); — Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); — Стій! Куди ти? — Я не можу балакати з комедіантами, — одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", — шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір'я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Першою ускочила (Люба) в двір і залопотіла до нещодавно збудованої хатини (М. Стельмах); Їй же так хотілося швидше полопотіти босоніж по піщаній стежці (Ю. Збанацький); (Терень:) Ану, Прядочко, мотнись до канцелярії (І. Микитенко); Підскочила (Салимонія Пилипівна) з місця, .. мотонулася до мисника (Остап Вишня); Уджигнув з хати (Словник Б. Грінченка); Повернула (дівчина) круто наліво, почесала яриною (Панас Мирний); Ми швиденько перебігли греблю й покатали битим шляхом між двома окопами (І. Нечуй-Левицький); Джурило, замість кидатися на порятунок своїм, врізав подалі від страшного місця (П. Загребельний); Килина.. гайнула через підсобку надвір... (Є. Гуцало); А давай хуркнем у Сорочинці! (Словник Б. Грінченка); Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний); Бахнув постріл, а натовп з криком і з зойками зрушився й шарахонув геть (А. Головко); Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці (Ю. Смолич); Він швиденько шуснув протоптаною стежечкою в бур'яни (С. Васильченко); Втікач шмигнув у соняшники (Григорій Тютюнник); Шахтарі, перешіптуючись поміж собою, шмигонули в комбінат (М. Колесников); — Махнемо завтра на хутори? Всі хлопці побіжать... (М. Чабанівський); Здавалося, що Андрійко ось-ось скочить з коня і пошумить лісами на північ (Юліан Опільський); Вернувсь Мірошник наш додому, До церкви прямо почухрав (Є. Гребінка); — Ади, твій ворог, як тілько побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку (І. Франко); Драпонув (хлопчик) поза хату, тільки закурілось (А. Свидницький); Ото дряпонув! аж потилиця лиска! (Словник Б. Грінченка); Він мене вивіз за город. Вже вечоріло, встав я.. і вдарив на ліс (збірник "Народні оповідання"); Пасу вівці на дубрівці, на долину зігнав, Нагадався за дівчину, та й додому пігнав (коломийка); — Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні (І. Франко); Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Г. Хоткевич); Як з прорваної раптом штучної греблі хлинула враз дітвора (С. Тудор). — Пор. 1. бі́гти.

УТЕКТИ́ (ВТЕКТИ́) (бігом або швидкою ходою віддалитися, уникаючи якоїсь небезпеки, переслідування і т. ін.; поспішно виїхати на чомусь звідки-небудь з тією ж метою), ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ НАВТІКАЧА (НАВТІ́КИ) (НАВТЬО́КИ) розм., НАКИВА́ТИ перев. із сл. п'ятами, розм., ЗАКИВА́ТИ П'Я́ТАМИ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ підсил. розм., ЧКУРНУ́ТИ розм., ДРАПНУ́ТИ (ДРЯПНУ́ТИ) розм., ДРАПОНУ́ТИ (ДРЯПОНУ́ТИ) підсил. розм., ДМУХНУ́ТИ розм., МАЙНУ́ТИ розм., ШУРНУ́ТИ розм., ШКРЯБНУ́ТИ розм., ШКРЯБОНУ́ТИ підсил. розм., ЛОПОНУ́ТИ фам., ДРИ́ЗНУТИ фам., ДА́ТИ ДРА́ЛА (ЗАДА́ТИ ДРАПАКА́) підсил. фам. Утік чи не втік, а побігти можна (прислів'я); Прийшов до Києва Радзивілл із литвинами, усе попалив і пограбував, а міщани, сівши на байдаки, мусіли до Переяслава втікати (П. Куліш); Но як Арунт убив Камиллу, Тогді Латинців жах напав, Утратили і дух і силу, Побігли, хто куди попав (І. Котляревський); Хто (з ворогів) не впав додолу, кинувсь навтікача, скільки було сили. Вже козакам не було з ким і битись (І. Нечуй-Левицький); Час утекти ще був. Плигнути через паркан назад у бузинник і прожогом накивати додому (Ю. Смолич); — Ви за це мені насидитесь у холодній, — кричав Чапля і хотів уже цапнути мене першого, але я встиг відскочити й дременути навтіки (П. Панч); — Невідомі почали дивитися на ріг, де шлях повертав до заводу. І через секунду чкурнули в пітьму (Ю. Шовкопляс); — У волості скажи, кому слід, щоб цього баламуту мотузками скрутили, бо він обов'язково дорогою дряпоне в ліс (П. Кочура); — Вдарила така страшна тривога, Що я.. дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Яблуня, під якою стояв Павло, вже не закривала його від дощу, і він майнув під клуню (М. Томчаній); — Ви, пане староста, не поспішайте, тут я буду командувати.. Звичайно, хазяїн шурнув на схід, а сімеєчка в цілості (Григорій Тютюнник); Галя, побачивши на порозі свого завідуючого, ..скоренько шкрябнула на піч (С. Васильченко); Лопоне він од мене (Словник Б. Грінченка); Злякавсь Хома.., як дризне, так тілько й бачили Хому (Словник Б. Грінченка); Андрійко тільки язика виставив і задав драла по вулиці (Грицько Григоренко). — Пор. 1. тіка́ти.