майнути

МАЙНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. чим. Однокр. до ма́яти 2; махнути.

Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур, майнув довгою бородою — і повіяв од неї тихий вітрець (Коцюб., І, 1955, 149);

Майнула крилами чайка-кигичка, знялася над рожево-золотою водою (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 211);

Майнула Юрза чорною хусткою, встигла обернутись яструбом, та не встигла відлетіти (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 63).

2. З’явитися на короткий час і зникнути; мигнути.

Корчма майнула перед очима, неначе намальована на картині (Н.-Лев., III, 1956, 145);

Темна тінь майнула по хаті (Фр., II, 1950, 19);

Щось подібне до усмішки майнуло в його очах, сірих, як туман (Ю. Янов., І, 1958, 122);

// Блиснути (у 1 знач.).

Майнула блискавиця, на мить зірвала над лісом чорне укривало (Вас., II, 1959, 329);

Мов зірка, що виткнулась в бурю із хмар, Майнув за останнім вагоном ліхтар (Мур., Лірика, 1954, 148);

// перен. Раптом і ненадовго з’явитися в свідомості, уяві тощо.

Хай тобі про брата Думонька майне, — Надвечір тихенько Спогадай мене! (Граб., І, 1959, 218);

Пронизлива думка майнула в голові Романенка (Жур., Звич. турботи, 1960, 76);

// безос.

"Значить, висота наша!" — майнуло в голові Черниша, і він закричав щосили: — Наша! Наша!!! (Гончар, І, 1954, 108).

3. розм. Швидко минути (про час).

Звелося літо, і не знать, Як день за днем минув, І серпень дав, що можна дать, І вересень майнув… (Щог., Поезії, 1958, 387);

Чи день мине, чи ніч майне, Та завжди у тривозі Важкий обов’язок мене Не кидає в дорозі (Мал., Серце… 1959, 210).

4. розм. Швидко побігти, полетіти тощо куди-небудь.

І діти майнули По горищах, по коморах, По льохах, усюди (Шевч., І, 1951, 115);

Веселая воля на неї дихнула — І пташка у поле стрілою майнула (Гл., Вибр., 1957, 249);

Вибравши таку догідну хвилину, майнув Панько до сіней і побіг босими ногами по камінних сходах (Март., Тв., 1954, 165);

*Образно. Потім думкою майнув [Косинський] на вал фортеці (Ле, Україна, 1940, 73);

// фам. Поїхати, відправитися куди-небудь.

Коли Лісовський їхав на Камчатку, він, прощаючись з Левченком, напівжартома сказав йому: — А може майнемо разом на північ? (Стельмах, Хліб.., 1959, 23);

// фам. Утекти.

На вокзалі названі матроси.. вимагають паровоза, щоб майнути додому (Ю. Янов., І, 1954, 271);

Видно, поспішає [німецька колона] вирватись на велику дорогу, щоб майнути потім на захід (Гончар, III, 1959, 449).

5. рідко. Однокр. до ма́яти 4; повіяти, війнути.

Вітер майнув раз, і вдруге, і втрете, верхів’я дерев загомоніли (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 264).