малина

МАЛИ́НА, и, ж.

1. Багаторічна кущова ягідна рослина родини розоцвітих із солодкими запашними ягодами, звичайно червоного кольору.

На низині, недалечко од берега Росі, розрослась, як ліс, малина (І. Нечуй-Левицький);

Зоня і Юзя здригнулись від сього несподіваного співу, що знявся десь посеред кущів малини (Леся Українка);

Густі зарості малини надійно заступали їх від стороннього ока (А. Шиян);

Чорніють старі бійниці з тернової гущини. Мохами беруться мури. І жевріє дика малина (Л. Костенко).

2. збірн. Ягоди цієї рослини.

Над яром в кінці саду вже спіють солодкі яблука; малина червоними зірочками визирає із-під широкого листа (М. Івченко);

Збирала [Світлана] суниці, мед брала з дупла, Одійдуть суниці – поспіє малина... (І. Нехода);

Щось ти мені не подобаєшся, дитинко! Ану лягай, я тобі малини принесла – зараз заварю (І. Роздобудько);

* У порівн. Немов малина, спіє мрія, солодка, пристрасна й п'янка (Б.-І. Антонич);

// рідко. Одна ягода цієї рослини.

[Бабуся:] Зірвеш на яблуні кисличку, Або малину чи суничку І наїсися часом так, Що й до обіду втратиш смак (О. Олесь);

* У порівн. Стан правенький [пряменький], мов тополя, Щічки – мов калина, Шийка – мов той алебайстер [алебастр], Губоньки – малина! (Л. Глібов);

// перен., розм. Насолода, блаженство.

Отієї самої романтики. Та літ через сто не жизня [життя] буде, а – малина! Ні тобі збочень ніяких ніхто не матиме, ні... Що не тип, то отой самий... праведник (В. Чемерис).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

малина

Значення в інших словниках