мандат

МАНДА́Т, а, ч.

1. Документ, що свідчить про певні права або повноваження пред'явника.

Гей, “пани”.., Дай вам Бог спання здорове, Най вам сняться дулі, І вибори, і мандати (І. Франко);

Чайка зі Пскова вернувся до району – взяти речі, а головне, опираючися на свій новий мандат, доконати таки чудові сіножаті одного з тих дідичів, що на нього поскаржилися (Д. Бузько);

Мишко так наловчився орудувати мандатом адмірала і примовляти до всіх комендантів та начальників, що пробивав тепер найсильніші загороди й перепони (В. Кучер);

Я тицьнув в обличчя командиру охорони комісарський мандат, власник якого давно вже не потребував жодних документів (Д. Білий);

* Образно. Повість “Смерть” колись припала до вподоби наркомові освіти М. Скрипнику, і він висловив авторові свою похвалу; роман “За ширмою” став мені за другий мандат у літературу (Б. Антоненко-Давидович);

// політ. Доручення, завдання.

У керівників місцевих органів влади, мандат на переговори яким надається Києвом, буде право вето на невизнання тієї чи іншої особи, – наголосив він (з газ.).

2. іст. Право на управління колишньою колонією Німеччини або частиною колишньої Османської імперії, яке Ліга націй надавала країнам-переможницям після першої світової війни.

На практиці Ліга Націй завжди передавала мандати на управління над тими чи іншими територіями традиційним колоніальним державам – Великій Британії, Франції, Бельгії (з навч. літ.).

△ (1) Імперати́вний манда́т – обов'язковий до виконання наказ виборців своєму депутатові.

17 червня 1789 р. у Франції було схвалено рішення про ануляцію імперативних мандатів. Депутат надалі діє не від імені округу, а від імені усього народу (з навч. літ.).