матінка

МА́ТІНКА, и, ж.

Пестл. до ма́ти¹ 1.

На муріжку [моріжку], серед двора, Гуляла дітвора; Гостинчики переглядала, Що матінка понадавала (Л. Глібов);

– Не раз ридала матінка моя, коли на мене їй жалілись люди (І. Франко);

– Селіме! – гукнув. – Скачи в Мангуш і привези сюди її матінку. Скажи їй: хан до ніг кланяється матері найчарівнішої у світі красуні (Р. Іваничук);

Тяжка вага гіркого життя тебе [хлібороба] придавила: податками тебе примучено, важкою працею прикручено, землею-матінкою обділено!.. (Панас Мирний);

Треба йти надвечір. Поки схаменуться [фашисти] – ніч-матінка все крилом своїм покриє (Ю. Збанацький);

// Уживається як ласкаве звертання до старшої віком жінки.

[Марія:] Марфо Семенівно! Яка ж я рада, що ви приїхали. Здрастуйте, матінко наша! (О. Левада);

// ірон. Те саме, що мати¹ 1.

Звичайно, казала Дарчина мама, в усьому винуваті батьки: тільки глянути на ту матінку, одразу все ясно (О. Забужко).

(1) Ма́тінко моя́ рідне́сенька! – уживається в знач. виг. при вираженні різних почуттів.

– Матінко моя ріднесенька, що тут сотворилося! Гуде, гуркоче, свистить, одним словом, такий шум зчинився, що нічого не чути (Григорій Тютюнник).

◇ (2) [Ой (ох)] ма́тінко [ж] моя́ [рі́дна]! – уживається для вираження захоплення, здивування, радості, незадоволення і т. ін.

– Через три-чотири місяці завернеш в цей же колгосп. Ідеш прямо на ферму. Думаєш, що тут усе перемінилося за цей час. В корівник – а там, матінко моя! Все залишилось, як і було (А. Хорунжий);

Півнівська Галька пальцем колупала вже стіну біля вікна, так цілий шмат глини й обпав. Кричала до дівчат: – Ой, матінко ж моя! Та ви подивіться! (А. Головко).