мліти

МЛІ́ТИ, млі́ю, млі́єш, недок.

1. Бути в стані млості (у 1 знач.).

А надто той рибалонька, Жвавий, кучерявий, Мліє, в'яне, як зостріне Ганнусю чорняву (Т. Шевченко);

[Маруся:] Тобі б тільки щебетати та мліти від солодких речей!.. (М. Кропивницький);

– Здається, любов'ю називають оте сидіння увечері в парку, .. коли він сигарету смокче, а вона мліє, схилившись йому на грудну клітку? (О. Гончар);

* Образно. Ніч, тиха, тепла літня ніч, стояла над землею, виблискуючи зорями, мліючи у своїй розкоші... (Панас Мирний);

// Знемагати від високої температури, спеки.

[Один негр:] Які пишні наші ліси, облиті гарячим сонцем, де од тепла мліє душа і тіло! (І. Нечуй-Левицький);

Мліє [бабуся] біля самовара і лічить денну виручку (Ю. Бедзик);

* Образно. Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і холодків (М. Коцюбинський);

Мліло, густо пахло чебрецем і врожаєм повне літо (М. Стельмах);

* У порівн. Важкі колоски жита замислено хилились вниз, не ворушились, не шепотіли, ніби й вони мліли від спеки (О. Копиленко).

2. Утрачати свідомість; непритомніти.

Врешті він почув, що мліє. – Стій... не можу... – шепнув він, опускаючись додолу (М. Коцюбинський);

Коли він почув, що мліє і хитається, він дістався ліжка й заснув (В. Підмогильний).

3. Знемагати від болю, глибоких переживань і т. ін.

Нехай душа болить і мліє з мук страшних, Сльоза ж не скотиться на вії! (В. Самійленко);

Благослови, рідна нене, Старими руками, Щоб вороги в полі мліли Перед козаками (П. Куліш);

– А самі аж мліємо в розпачі: ну, що тут робити? (А. Головко);

Мати впадає – не спить біля сина, Мліє душею, бо хвора дитина (М. Гірник).

4. тільки 3 ос. Ставати нечутливим; терпнути (про руки, ноги, пальці тощо).

Ноги мої мліють, але я біжу... (М. Коцюбинський);

Мить – і дівчина вже на турніку .. Високо гойдається, бовтає ногами, сміється. Але довго так їй не втриматися – руки мліють (О. Гончар).

5. кул. Упрівати.

Каша вже давно мліє (Сл. Б. Грінченка);

А скільки ще варива мліє у печах, вигрівається на печах та мерзне в коморі (М. Стельмах).

◇ (1) Млі́ти (умліва́ти) душе́ю (се́рцем) за кого – що і без дод. – переживати, уболівати за кого-, що-небудь.

– Сюди, туди – аж воли мої в гречці.. І, лихо!.. що ж це буде! – млію душею (А. Тесленко);

Вночі не спить [Катря], його [дитя] доглядає, вдень серцем за його [нього] мліє, коли робота одірве від його на яку хвилину (Панас Мирний);

– Сава!! – зойкнула [мати], умліваючи душею. – Сава убив його! – і упала на долівку (О. Кобилянська);

Вона [матушка] довго стояла під дверима, слухала і умлівала своїм добрим серцем (П. Колесник).