навмисний

НАВМИ́СНИЙ, НАУМИ́СНИЙ, а, е.

Зробл., вчинений з наміром, свідомо; умисний.

Знову отцеві Йосипові вчувся навмисний лукавий підступ (Б. Антоненко-Давидович);

Та навмисна суворість, якою він відгородився від мене, враз ніби розтанула (М. Руденко);

І плачуть там [на цвинтарі], видушуючи з себе сльозу навмисну, двоє ворогів (В. Стус);

Метранпажі любили пожартувати і допускали в заголовках усякі навмисні помилки (Ю. Андрухович);

Більше довіряйте людям, не шукайте причин свої невдач у чиїхось навмисних підступах (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. навмисний — (який здійснюється свідомо) зумисний, нарочитий, (з метою наголосити) підкреслений, демонстративний. Словник синонімів Полюги
  2. навмисний — навми́сний прикметник Орфографічний словник української мови
  3. навмисний — Умисний, ЗУМИСНИЙ, (із злим наміром) зловмисний. Словник синонімів Караванського
  4. навмисний — наумисний, -а, -е. Зробл., вчинений з наміром, свідомо; умисний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. навмисний — НАВМИ́СНИЙ (який робиться з наміром, свідомо), УМИ́СНИЙ (ВМИ́СНИЙ), ЗУМИ́СНИЙ рідше, НАРОЧИ́ТИЙ, СВІДО́МИЙ (звичайно щодо вартого осуду вчинку); ДЕМОНСТРАТИ́ВНИЙ, ПІДКРЕ́СЛЕНИЙ (на якому спеціально наголошується). Словник синонімів української мови
  6. навмисний — Навми́сний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. навмисний — НАВМИ́СНИЙ, НАУМИ́СНИЙ, а, е. Зробл., вчинений з наміром, свідомо; умисний. Все це надзвичайне, таємниче і немов навмисне (Смолич, II, 1958, 13); За зовнішньою стриманістю, навмисною суворістю тону у віршах М. Бажана відчувається палкий романтичний пафос (Іст. укр. літ., II, 1956, 87). Словник української мови в 11 томах