навушник

НАВУ́ШНИК, а, ч.

1. перев. мн. Частина головного убору, яка закриває вуха.

Юра, насунувши навушники своєї незмінної кепки, ішов зі мною (М. Бажан);

Підійшов невисокий кремезний чоловік у шапці з навушниками (В. Козаченко);

В останній час в Україні розповсюджені “вухаті” шапки. Ця шапка шиється не з хутра, а з тонкого сукна, чи просто з цупкої матерії і вати. Хутром обшивають лише долішню частину навушників (з навч. літ.);

// Спеціальне пристосування, що прикриває вуха від морозу, вітру.

За автоматом з-за колони виволікся й німець. Здоровенний, вищий за Хому, в чорних навушниках, з блукаючими дикими очима (О. Гончар);

Старий нiмець, у картузi з навушниками i в цупких чорних крагах, виповз iз погреба (П. Загребельний);

Солдат у шинелі та в шапці з зіркою, з опущеними навушниками (О. Шугай);

Пілот у навушниках допомагає з багажем (Ю. Андрухович).

2. перев. мн. Пристрій для персонального прослуховування мови, музики або інших звукових сигналів.

Вечорами, на дозвіллі, одягши навушники, слухав [Володя] співи та музику (М. Трублаїні);

Іван Лога одягнув на голову навушники, ще одні дав Михайлові і включив рацію (С. Скляренко);

Сидить у навушниках, з ввічливо відсутнім виразом обличчя, слухає голоси природи (Л. Костенко);

Татко хотів зв'затися з аеродромом, але чув у навушниках лише тріскотіння та шум (В. Багірова);

// Пристосування для приглушення чи уникнення звукових сигналів.

Орлов присутуливсь над рацією, поправив навушники (Є. Пашковський);

Тоді Аугустина купила навушники і скрізь у них ходила, аби уникнути бездумного звуку (І. Роздобудько);

Кожен був у навушниках й старанно палив з пістолета чи револьвера по мішенях (із журн.).

3. Частина вуздечки, що міститься поза вухами коня.

“Дончак” [кінь] став на диби, перервав навушник і зринув з вуздечки (С. Чорнобривець).

4. перен., розм. Той, хто вислуховує що-небудь і доносить або любить доносити.

На цю мову встав Антось та й каже: – Доки вам тих навушників слухати, а нам терпіти через них? (А. Свидницький).