навчати

НАВЧА́ТИ, НАУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, НАУЧИ́ТИ, у́чу, у́чиш, док., кого і без дод.

1. Передавати кому-небудь знання, уміння, досвід.

Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає (Т. Шевченко);

Дивувалися громадяни його знанню в садівництві, тим більше дивувалися, та він не крився з тим знанням, але радо навчав кождого [кожного] (І. Франко);

Якось розжився [Г. Сковорода] грошей і в науку пішов і людей навчав (з переказу);

Дарма, що малий, а й старого научить (Номис);

// перев. з інфін. Виховувати, прищеплювати, виробляти у когось які-небудь якості, навички і т. ін.

Хто хоче пасти і берегти свою отару, нехай її боронить, .. а не навчає тих ягнят покори (Леся Українка);

Хай кожен [солдат] пам'ятає Суворова: він навчав переносити голод і холод (П. Кочура);

Батько кожного дня навчав доньку стріляти з пістоля, битися на шаблях та їздити верхи на конях (В. Малик);

// з інфін., рідко чому і без дод. Робити кого-небудь мудрішим, збагачувати розумінням чогось.

Давнє лихо не різнило людей, не розводило їх у різні сторони, не примушувало забувати своїх, навчало держатися купи (Панас Мирний);

Довгі роки самітного життя серед розлогих просторів, у цьому царстві вітру, навчили його розуміти таємну розмову (М. Коцюбинський);

Життя навчило... Яке не тяжке чоловікові горе, не мусить він покидати батьківщину (І. Цюпа);

Для Кузьки мати вибирала в кооперативі найдебеліший крам. Цьому навчив її глибокий життєвий досвід (О. Донченко);

// Учити, привчати до чого-небудь тварин, птахів і т. ін.; дресирувати.

Терпеливо, ласкаво навчив [Вася] дикувате пташеня усяким штуковинам (О. Ковінька).

2. Давати поради, вказівки; наставляти.

Що ж діяти? Навчіть мене, люде [люди]. Іти хіба до вас в найми? Чи до ладу буде? (Т. Шевченко);

Він підійшов до ліжка й почав навчати її, до кого звернутись у Києві і як знайти нас (Олесь Досвітній);

– І ви, панове, для нас химерні, – не залишився в боргу Тарас. – Цікаво чим же? – Пихою. Надмірним прагненням навчати жити, переінакшувати на свій манер (Василь Шевчук);

Лука Остапович навчив, що переказати Тесленкові (А. Головко);

// розм. Навчаючи, вдаватися до покарання; карати.

Доведеться йому трохи нагадати ті часи, коли Лук'янові хлопці отаких замудрих дрючками навчали (І. Муратов);

Я її навчу, як поважати брата; як заводити бенкети з бахурами... як з ними прилюдно обніматися, цілуватися! (Панас Мирний).

(1) Зви́ча́ю навча́ти (вчи́ти) – виховувати ввічливим, пристойним.

Молилася [Україна], турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала (Т. Шевченко);

(2) Навча́ти (учи́ти) / навчи́ти му́зики кого – навчати когось грати на музичних інструментах.

Гетера – у давніх греків – незалежна освічена жінка, подруга й полюбовниця; гетери мали свої школи (музейони), де дівчат навчали музики, співу, складати вірші, танцювати (Н. Королева).

◇ (3) Навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого – виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін.

І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах);

Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний);

– Хівря з серця почала Наталцю бити – уму-розуму вчити (Грицько Григоренко);

Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: – Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка);

– А дитина наша, – каже, – ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок);

Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко);

(4) Навчи́ти, почо́му (почі́м) хліб і сіль кого – завдати кому-небудь прикрощей (уживається, як прихована погроза).

Ми навчим, Почому хліб і сіль почем (Т. Шевченко).