нав'язливий

НАВ'Я́ЗЛИВИЙ, а, е.

1. Який набридливо, надокучливо пристає до когось з чим-небудь, пропонує щось; настирливий.

Нарешті Сайгор не витерпів і спитав: – У вас він завше такий нав'язливий? (М. Хвильовий);

– Ви чули, що я сказав? – не вгамовувався Сава. – Вірші пишете? – почав відповідати Любчик, силкуючись зрозуміти, чого від нього хоче нав'язливий Сава (А. Хижняк);

За пару днів від його нав'язливої опіки, від його безтямного в своїй збаранілій пристрасті, повсюдно присутнього погляду їй хотілося втекти на край світу, і вона втікала (Ю. Іздрик);

Конкретніше формулюйте свої проблеми, не докучайте людям марно, не будьте нав'язливим (з наук.-попул. літ.).

2. Який постійно мимоволі зберігається в свідомості, переслідує когось.

Адже це стало вже частиною його життя, оці нав'язливі мрії про Людмилу (А. Головко);

Збентеження, страх, гостра цікавість, неясна, проте нав'язлива думка, що треба щось робити, кудись іти, когось кликати – все це змішалося в голові Марії (Ірина Вільде);

Ті пекучі не змивні нічим нав'язливі кадри – яснець ночі, дика натура з лазаретними кіньми й русалками! – ти бачиш їх тут (О. Гончар);

// Якого не можна здолати, побороти, позбутися.

Олександр труснув головою, намагаючись відігнати від себе нав'язливі думки (С. Тельнюк);

Попробував [Олексич] було розігнати його, сон той нав'язливий, та де там: хилить – і край (Д. Міщенко);

У повітрі висів нав'язливий запах одеколону (Любко Дереш);

// Який здійснюється мимовільно; неконтрольований.

Найвразливіша група – діти: у 42 відсотків нав'язливі рухи, істероїдні реакції, галюцинації (з наук.-попул. літ.).