наговорюватися

НАГОВО́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., НАГОВОРИ́ТИСЯ, ворю́ся, во́ришся, док., розм.

Досхочу поговорити.

Вона серед ночі встає, І стереже добро своє, І дожидає того світу, Щоб знов на його [нього] надивитись, Наговоритись (Т. Шевченко);

Гості й господарі квапилися наговоритися й накуритися гуртом, на знак такого знаменитого знайомства (І. Багряний);

– Поїхали до мене в Ісківці, а звідти вже, як наговоримося, доставлю тебе до Віктора (Василь Шевчук);

Вона все зманює мене поїхати десь на пару тижнів у село, попрацювати, нагулятися, наговоритися (І. Жиленко);

// перев. із запереч. не. Задовольняти бажання поговорити з ким-небудь.

Ой я слави, Слави не боюся, З ким люблюся – Не наговорюся! (з народної пісні);

Важке наше життя! Як побачиш просвічену людину, то не надивишся й не наговоришся (І. Нечуй-Левицький);

Повні прихильності одна до одної, жінки не могли наговоритися (К. Гордієнко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me