1. Словник української мови у 20 томах

надіятися

НАДІ́ЯТИСЯ, і́юся, і́єшся, недок.

1. на що, без дод., з інфін., із спол. що. Мати надію на можливість здійснення чогось; сподіватися.

Я все надіявся, що Ви таки надумаєтеся і зважитесь приїхати до нас разом з Панею Вашою (М. Коцюбинський);

Полюбив [Тур] Малушу, думав про неї й власну свою долю, надіявся... (С. Скляренко);

– Жить на світі також не солодко, все на щастя надієшся, а недоля по серцю б'є (Григорій Тютюнник);

І думки, мов тіні, .. летять десь за річку, за тополю, до того шматка землі, на якому і досі надієшся знайти людяність і щастя (М. Стельмах);

// Вважати можливим здійснення чого-небудь; розраховувати нащось.

Надіючись на бандитські заворушки в тилу нашої армії, .. почав він знову безумну авантюру (В. Еллан-Блакитний);

Механік-водій давав повний вперед, збиваючи полум'я зустрічним вітром і надіючись випорснути з вогняного мішка (О. Гончар);

Ми виїхали на попутній машині в село Усть-Говерлу, а звідти, повернувши праворуч, пішли проти течіїрічкової, надіючись, що якась автомашина наздожене нас і підвезе до греблі (М. Томчаній);

// у знач. вставн. сл. Уживається для вираження сподівання, надії на здійснення чого-небудь.

– Ну й що, – поцікавився Яремченко, ви, надіюся, врятували його [хворого]? (Д. Бедзик);

– Всього доброго вам. – До побачення. Ви, надіюсь, іще якось зайдете до Григорія? – Не знаю. Мені дуже далеко добиратися до лікарні (М. Стельмах);

// чого, розм. Чекати появи чого-небудь, вірити у настання чогось.

Не ждав я добра, як уходив до своєї хати, але й не надіявся такої біди, на яку наскочив (Л. Мартович);

– Тікілі-тлінь! Цюрінь, цюрінь!. – щебетала пташина, не надіючись собі лиха, коли Леон зближався (І. Франко).

2. на кого – що. Покладатися на кого-, що-небудь, бути впевненим у комусь, чомусь.

Щождо віри, то я досі навчилась вірити тільки в .. хірургію, а всяка терапія для мене річ непевна, і я, хоч не боюся її, та й не надіюся на неї дуже (Леся Українка);

На свої лікті Павло надіявся (А. Головко);

Козаков не доручив цієї справи нікому з своїх бійців, а вирішив усе зробити сам. Це не тому, що він не надіявся на своїх хлопців (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. надіятися — (чекати чогось бажаного) сподіватися, уроч. уповати, (з інф.) гадати що, думати що. Словник синонімів Полюги
  2. надіятися — коли надіятися, а коли сподіватися? Збігаються у значенні “очікувати на щось позитивне, радісне й бути впевненим у можливості його здійснення”. І в контексті, який зумовлює вживання лексеми саме в такому розумінні, можна поставити кожне з цих дієслів. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. надіятися — наді́ятися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  4. надіятися — зап., сподіватися, мати <�покладати, плекати> надію, ір. ждати з моря погоди, ур. уповати; (на що) РОЗРАХОВУВАТИ; (на кого) покладатися <с. як на кам'яну гору>. Словник синонімів Караванського
  5. надіятися — див. вірити Словник синонімів Вусика
  6. надіятися — [над’ійатиес'а] -йус'а, -йеіс':а, -йеіц':а, -йуц':а Орфоепічний словник української мови
  7. надіятися — -іюся, -ієшся, недок. 1》 на що, без додатка, з інфін., із спол. що. Мати надію, розраховувати на що-небудь; сподіватися. || розм. Чекати появи, прибуття кого-, чого-небудь, вірити у настання чогось. 2》 на кого – що. Покладатися на кого-, що-небудь, бути впевненим у комусь, чомусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. надіятися — Сподіватися, покладатися (на), покластися, вірити, повірити Словник чужослів Павло Штепа
  9. надіятися — ДОВІРЯ́ТИ кому (ставитися до когось із довір'ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ (ВІ́РИ), ПОКЛАДА́ТИСЯ на кого, ЗВІРЯ́ТИСЯ на кого, НАДІ́ЯТИСЯ на кого; ВВІРЯ́ТИ (УВІРЯ́ТИ) кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ (УВІРЯ́ТИСЯ), СПУСКА́ТИСЯ на кого, розм. Словник синонімів української мови
  10. надіятися — Наді́ятися, -ді́юся, -ді́єшся, -ді́ються на кого, на що Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. надіятися — НАДІ́ЯТИСЯ, і́юся, і́єшся, недок. 1. на що, без додатка, з інфін., з спол. що. Мати надію, розраховувати на що-небудь; сподіватися. Завдала тільки жалю собі Ганна, надіючись на поміч (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  12. надіятися — Надіятися, -діюся, -єшся гл. Въ Лохвиц. у.: надіятися, -дія́юся, -єшся, гл. Надѣяться. Наче ви схожі з нашим паничем, так не надіяюсь, шоб були панич. Слов. Д. Эварн. Словник української мови Грінченка