наздогад

НАЗДОГА́Д, НАВЗДОГА́Д, присл.

1. Точно не знаючи чого-небудь, догадуючись про щось.

– Це якась панія, – сказала одна дівка наздогад (І. Нечуй-Левицький);

– Знаю, добре знаю, хто в тебе в економії хвостом вертить! – наздогад кидає жінка. – Притулила горбатого до стіни, – з полегшенням говорить Салоган: таки нічого не знає жінка, лише, вивчивши його вдачу, страхає наперед (М. Стельмах);

– Може, вона теж поетка? – каже наздогад Вірунька (О. Гончар);

// З натяком, натякаючи на що-небудь, щоб хтось догадався.

[Михайло:] Треба здалеку зайти, наздогад закинути і, може, через маму... (М. Старицький);

Так от про Мар'яну. Похвалився Павлові, що то ж якраз про неї й писав наздогад у листі. Павло досить байдуженько прийняв те (А. Головко);

А далі наздогад Про Зосю кілька слів закинула підряд, Сипнула жартами (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);

// Як завгодно, не маючи певності в чому-небудь; наугад.

Частенько діло так вершать лихі кінці, Коли, замість спочатку вивчити хворобу, Такі-от фахівці, Рецепти пишуть наздогад, на пробу (М. Годованець);

// Не врахувавши, не зваживши, не подумавши чого-небудь.

По його [Василя] думці, він, бачиться, закинув Марусі наздогад, що се він її любить (Г. Квітка-Основ'яненко);

Збилися куми з ліку, коли несли найменшого хрестити, нарекли наздогад Степаном, і лише потім виявилось, що інший Степан уже лежить у колисці (О. Гончар).

2. Як пощастить, як удасться; як прийдеться навмання.

Балабуха трохи постояв, подумав, ще раз пригладив волосся, розтяг вуса, одчинив наздогад двері направо (І. Нечуй-Левицький);

– А вже те чуття, та простота і ревність, з якою ви відспівували отсю пісню, – се вже прямо виплив теплого .. гарячого чуття. Сего ані вивчиш, ані наздогад не вдаси (І. Франко);

// Будь-куди, без жодної мети.

Була неділя. Як не вийти в місто? Виходжу і рушаю наздогад (О. Підсуха);

Дорогою проїхала підвода. Якийсь незнайомий селянин заговорив до нього. Роман навздогад кивнув йому головою, та ні одного слова не розібрав (М. Стельмах).

◇ (1) Наздога́д (навдога́д, розм. надога́д) бурякі́в [, щоб дали́ капу́сти (рідко коли́ мо́ркви тре́ба)], перев. зі сл. говорити, сказати і т. ін. – говорячи про одне, натякати на щось інше.

– Одно знаю, хоч не з'їм солодко і напрацююся гіркенько, так ніхто мене не налає.., – говорила Мотря наздогад буряків, поглядаючи на Семена (М. Коцюбинський);

– Багато, чоловіче, не прошу, але поверни мені з казенної хоч пучку солі, яку вдома взяв. Іван хекнув, засміявся, обернувся міцною спокійною постаттю до Степана: – Це сказала наздогад буряків, щоб дали капусти (М. Стельмах);

[Возний:] Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне. Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад буряків.. – так де! – ні приступу! (І. Котляревський);

– Стій, я його зачеплю розмовою. А ти піддержуй. Може, що випитаємо. Я буду закидати надогад буряків, а ти помічай (Панас Мирний);

– Мені якось ніяково... і трудно це зробити... Але іншого жадного [жодного] способу нема, – говорив Ломицький, як то кажуть, наздогад буряків, коли моркви треба (І. Нечуй-Левицький).