наймати

НАЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЙНЯ́ТИ, найму́, на́ймеш, док.

1. кого і без дод. Брати, приймати на роботу, службу і т. ін. кого-небудь на певних умовах.

Надвечір у село прийшов прикажчик до машини хлопців наймати (Панас Мирний);

– З Ломаної Підковки? – здивовано підніма брови Корній. – Та чого ж ви аж сюди приїхали наймати. А в Крутенькому? Воно ж у вас під боком (В. Винниченко);

Ну, панич як панич, пожартував трохи з старої, але Андрія найняв. До прикажчика в поміч (М. Коцюбинський);

– Ще будеш мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв у економію (М. Стельмах);

// Запрошувати кого-небудь для виконання певних послуг за плату.

Наймати музик на весілля.

2. що. Брати для користування що-небудь за плату на певний час.

З осені він безпремінно наймає десятин з п'ятнадцять, а то і всі двадцять поля (Панас Мирний);

Галя раніш жила у свекрухи, тепер же найняла собі домівку (Леся Українка);

Мати наймала щороку грядку на городину (С. Васильченко);

– Оце я тут живу, – сказала Нонна. – Кімнату наймаю в однієї вдови-офіцерші (О. Гончар);

Я пройшов по мокрому пероні, Дихаючи повними грудьми, І найняв підводу (М. Рильський).

3. кого. Влаштовувати кого-небудь на роботу, службу і т. ін.; віддавати у найми, у розпорядження кого-небудь.

– А з вольними козаками Що я виробляла? Кому я їх не наймала, Не запродавала? (Т. Шевченко);

– От коли я повів тебе наймати до Варчуків, там обдивилися, обмацали очима з усіх боків і питають: – Скільки ж років синові? (М. Стельмах);

– Вчора батько на ярмарку найняли мене (Б. Грінченко).

4. що. Здавати кому-небудь щось на тимчасове користування, віддавати в найми, в оренду.

От я й надумала собі: “Піду я поденно робити!” Порадились із Прокопом та й вдались до хазяйки, що хату наймала. Своє лихо оповістили, питаємо, чи буде її рада на те, щоб ми поденно за хату їй сплачували (Марко Вовчок).

(1) Найма́ти / найня́ти панахи́ду – домовлятися про відправлення церковної служби по померлому.

Найняли ми панахиду за душі наших покійників (І. Нечуй-Левицький).