накидати

НАКИДА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАКИ́ДАТИ, аю, аєш, док.

1. чого, що. Кидати що-небудь кудись, у щось у якійсь кількості.

У себе в дворі біля повітки на сани накидає Скиба гній (А. Головко);

А що ж то за садіння [картоплі], коли самій і ямки копати і бульби накидати. Удвох і хутчіше і веселіше (із журн.);

Вже перед світом він наламав очерету, накидав у човен, напився води, повечеряв і ліг спати (І. Нечуй-Левицький);

Підняла Січкариха пелену, а він схопив лопату і накидав з кадуба з півмірки вугілля (М. Стельмах);

// Кидаючи, наповнювати, заповнювати що-небудь чимсь.

Накидали йому повну шапку золота й серебра (Марко Вовчок);

Сяк-так причесалась і похапцем взялася збирати свої небагаті пожитки .. Накидала, жужлом убгала все у валізку (О. Гончар);

// Класти у що-небудь для їжі в якійсь кількості.

Бабуся накидала повну миску макаронів з сиром та маслом (Ю. Збанацький);

// Нагромаджувати що-небудь.

Паничі накидали цілу купу одежі (І. Нечуй-Левицький);

Здавалось, всі Злидні, які жили в людських закамарках, накидали барикади, щоб не пустити Поміч (М. Коцюбинський);

// Наносити на поверхню чого-небудь, перев. кидаючи або набризкуючи.

Мотря дивилась на поколені, пооббивані жовті стіни .. – Треба буде геть пообвалювати та накидати свіжою глиною... (М. Коцюбинський);

Він пробував сам накидати барви на глину й на дерево, і в нього вийшло відразу, аж він сам не повірив (П. Загребельний);

// безос., док. Нападати (про сніг).

Але хіба став би Гаврило йти .. пішки та ще просікою, де накидало снігу? (С. Скляренко);

// чого і без дод. Залишати що-небудь у безпорядку; розкидати, смітити.

Їли, як пани, а накидали, як свині (приказка).

2. що. Складати, зображувати, малювати і т. ін. що-небудь нашвидку, у загальних рисах.

– А ви все працюєте? Щось малюєте? – Накидаю план Медвина (М. Стельмах);

Гурій Степанович швидко накидав формули на папір (В. Собко);

Сергій і Павло швидко накидали проект листа Русову і прочитали його товаришам (І. Багмут);

До вечора скульптор встиг і відпочити і накидати кілька ескізів з хлопчаків (О. Гончар).

3. тільки док., кого, що. Залишити в якій-небудь кількості.

Він розійшовся з своєю жінкою, накидавши низку малих дітей (Панас Мирний).

НАКИДА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., НАКИ́НУТИ, ну, неш, док., що, чого, рідше чим.

1. Кидаючи що-небудь, обхоплювати, зачіплювати ним когось, щось.

– Накидайте на його [Чіпку] арканом! – кричить голова, штовхаючи соцьких... (Панас Мирний);

Десяток рук накидали йому на шию зашморг (З. Тулуб);

Олесі накинули на шию аркан. Високий татарин узяв той аркан у руки, пустив дівчину поперед свого коня і сказав: – Веди! (Б. Грінченко);

Приговорюючи “Манька .. Манька”, накинув [Бідний] вірьовочку на шию корові (Г. Хоткевич);

* Образно. Горе вже накинуло зашморг на серце [Надії], і лише дитя не давало йому зашморгнутись до краю (Яків Баш);

// Накладати, начіплювати що-небудь на щось для закріплювання.

Він мерщій, накинувши клямку на залізний прибой, вийшов з двору (Панас Мирний);

Ремо накинув на двері защіпку (Олесь Досвітній);

Не раз забував [Іван Іванович] не те що замкнути, а навіть накинути ланцюга свого човна хоч на якогось пеньочка (Ю. Збанацький);

// Нашвидку, похапцем, недбало або просто надівати, накладати що-небудь.

Хотина пішла, Степан накида на неї кожуха (М. Кропивницький);

Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко);

Мотря всміхнулась, накинула хустку на голову (В. Винниченко);

Ляля, накинувши халат, вийшла вслід за батьком (О. Гончар).

2. що, розм. Збільшувати, набавляти що-небудь (про гроші, час, міру чогось і т. ін.).

– Коли накидати плату, то треба накидати всім та ще й однаково (І. Нечуй-Левицький);

– Як ти хтів більше грошей, ніж я тобі плачу, то чому ж ти мені не сказав? Я б тобі накинув ще кілька карбованців (М. Коцюбинський);

Гайчуру взяли на стайню і тому, що він затявся, жодного разу не крикнув, ще накинули двадцять п'ять ударів (П. Панч).

3. що, перен. Примушувати проти волі, бажання прийняти що-небудь; нав'язувати.

Частіше було так, що один сильніший народ завойовував інших, слабіших, та й накидав їм такі закони і такий державний лад, до якого він сам звик (Леся Українка);

Шляхетська Польща накинула нам війну (П. Козланюк);

Не силкуюся ніколи більш когось переконати... свою правду накинути... Дарма! Кожна людина живе в інших кругах .. та й іншу правду здобуває (І. Кравченко);

Ішла [Олена] побіч нього, навмисне мовчазна, з похнюпленою головою, сердита на Максимовичку, що накинула їй це товариство (Ірина Вільде);

// розм. Докучливо пристаючи з чим-небудь до когось, пропонувати щось; набиватися, напрошуватися.

Всі оті місцеві купці й купчики, накидаючи безсоромно свій товар, досить виразно давали зрозуміти, що з боргом зачекають аж до його [Безбородькового] одруження (Ірина Вільде);

// Зобов'язувати, змушувати кого-небудь виконувати, робити щось або займатися чимсь.

Гордій не бачив мети в сімейному житті, але бачив, що се життя накидає на його деякі обов'язки, і воно йому огидло (Б. Грінченко);

Я домовився тільки пасти, на мене накидають ще й інакшу роботу, а я не смію ані слова сказати! (А. Кримський);

// кого. Давати в розпорядження кого-небудь, призначати.

І зовсім не зрадів він [Валентин Модестович], довідавшись, кого накинули директорові в Хімоб'єднання (Ю. Шовкопляс);

– Як я, приміром, буду орати, коли мені накинули такого погонича, як Денис? Я йому “соб”, а він верне “цабе” (Григорій Тютюнник);

// Приписуючи кому-небудь щось, звинувачувати його в цьому.

Треба сказати, що й Шевченка – часом при зовнішньому пієтеті, а часом і не маскуючись – не дуже-то полюбляли.., накидаючи йому вузкість, провінціальність, брак “європейської культури” і таке інше (М. Рильський);

– Ви хочете мені накинути ще й богохульство? – Думвю, що буде досить цілком земного. Згодні (Валерій Шевчук).

4. що, розм., рідко. Пришивати, нашивати що-небудь.

– Візьмеш у тітки голку з суровою ниткою, може, щось треба підтягти чи латку де накинути (М. Рудь).

5. що, розм., рідко. Те саме, що наділя́ти.

А через тиждень в Одраду москалі найшли, різками накидати панські наділи. Та не такі одрадяни стали, щоб послухатись: .. від наділів все-таки одкинулися (Панас Мирний);

Кожній молодиці, дівчині, навіть дівчинці пани накидали прясти на зиму по два півмітки (І. Нечуй-Левицький).

Накла́сти (наки́нути, покла́сти і т. ін.) поку́ту див. наклада́ти.

◇ Ки́дати (накида́ти, кла́сти) / ки́нути (наки́нути, накла́сти) тінь див. ки́дати;

(1) Накида́ти / наки́нути о́ком:

а) (на кого – що.) уважно дивитися, поглядати на кого-, що-небудь або приглядатися до когось, чогось.

Софія накидала оком на кожну пані. – Ото вирядилась! Видно, що слаба! А ся!.. І чого таким їздити на води? (Леся Українка);

Лише скоса ще раз накинув [водій] оком на гестапівця, розквашеного на сидінні в солодкій дрімоті (Іван Ле);

Згаяв майор Яцуба тут часу чимало. Однак за роботою не забував раз у раз накинути оком і на дочку (О. Гончар);

б) (на кого – що.) звертати увагу на кого-, що-небудь з певною метою, розраховуючи на когось, щось.

Вона давненько накидала на Ярину оком (М. Стельмах);

Від революції, звичайно, і він почав накидати оком на поміщицькі розлогі ґрунти (Ю. Смолич);

– Коли б ти знав, як тяжко було мені його дістати. Два місяці морозива не їла – гроші приберігала. Я на цього ножа давно вже оком накидала. Дивися, який він гарний, як лялечка (М. Понеділок);

в) (на кого, рідко кого) цікавитись кимсь, подобатися кому-небудь, залицятися до когось.

Коли помітиш, що парубок оком на тебе накидає, не липни до його [нього] зразу (С. Васильченко);

– ..Та ясно, – сміялася Настя, – ти більше оком накидаєш на інших дівчаток – трохи більшеньких (О. Бердник);

– Та він тебе, раз уже оком накинув, під землею знайде (А. Головко);

Ішла дівка понад током, Накинула хлопця оком. Там-то хлопець, там-то гарний, Іще, к тому, кучерявий (Укр.. пісні);

(2) Накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без дод.:

а) ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати.

Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко);

– А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах);

Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний);

Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий);

б) братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов'язків і т. ін.

Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко);

Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич);

– Чом же мені не вийти заміж? – сказала Маруся. – І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

НАКИ́ДАТИ див. накида́ти¹.