накидати

НАКИ́ДАТИ див. накида́ти¹.

НАКИДА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Кидати що-небудь у якійсь кількості.

В хатинці зробилося тихо. Чути тільки, як Олена шарудить хмизом, накидаючи його в піч (Тют., Вир, 1964, 104);

У себе в дворі біля повітки на сани накидає Скиба гній (Головко, І, 1957, 330);

Вже перед світом він наламав очерету, накидав у човен, напився води, повечеряв і ліг спати (Н.-Лев., II, 1956, 237);

Підняла Січкариха пелену, а він схопив лопату і накидав з кадуба з півмірки вугілля (Стельмах, II, 1962, 306);

// Кидаючи, наповняти, заповняти що-небудь чимось.

Накидали йому повну шапку золота й серебра (Вовчок, І, 1955, 307);

// Класти для їжі в якій-небудь кількості.

Бабуся накидала повну миску макаронів з сиром та маслом (Збан., Мор. чайка, 1959, 170).

2. Складати, зображати, малювати і т. ін. що-небудь нашвидку, у загальних рисах.

— А ви все працюєте? Щось малюєте? — Накидаю план Медвина (Стельмах, І, 1962, 275);

Гурій Степанович швидко накидав формули на папір (Собко, Срібний корабель, 1961, 120);

Сергій і Павло швидко накидали проект листа Русову і прочитали його товаришам (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 58);

До вечора скульптор встиг і відпочити і накидати кілька ескізів з хлопчаків (Гончар, Новели, 1954, 94).

3. тільки док. Залишити в якій-небудь кількості.

Він розійшовся з своєю жінкою, накидавши низку малих дітей (Мирний, V, 1955, 334).

НАКИДА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., НАКИ́НУТИ, ну, неш, док., перех.

1. Кидаючи що-небудь, обхоплювати, зачіплювати ним когось, щось.

— Накидайте на його арканом! — кричить голова, штовхаючи соцьких… (Мирний, II, 1954, 185);

Десяток рук накидали йому на шию зашморг (Тулуб, Людолови, І, 1957, 456);

Їй затулили рота, потім поставили на ящик, накинули на шию петлю (Хижняк, Тамара, 1959, 199);

Не раз забував [Іван Іванович] не те що замкнути, а навіть накинути ланцюга свого човна хоч на якогось пеньочка (Збан., Курил. о-ви, 1963, 42);

// Накладати, начіплювати що-небудь на щось для закріплювання.

Він мерщій, накинувши клямку на залізний прибой, вийшов з двору (Мирний, IV, 1955, 168);

Ремо накинув на двері защіпку (Досв., Гюлле, 1961, 126);

// Нашвидку, похапцем, недбало або просто надівати, накладати що-небудь.

Хотина пішла, Степан накида на неї кожуха (Кроп., II, 1958, 70);

Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (Донч., V, 1957, 328);

Вона прихапцем накинула на себе одежу і, мов загіпнотизована, вибігла зі школи (Коцюб., І, 1955, 328);

Ляля, накинувши халат, вийшла вслід за батьком (Гончар, IV, 1960, 36).

◊ Накида́ти (наки́нути) ярмо́ (петлю́ і т. ін.) на кого — що — поневолювати, підкоряти своїй владі або своєму впливові кого-небудь.

— А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес тепер їм на шию накидати петлю? (Стельмах, II, 1962, 284);

— Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Мирний, IV, 1955, 177).

2. розм. Збільшувати, набавляти що-небудь (гроші, час, міру чогось і т. ін.).

— Коли накидати плату, то треба накидати всім та ще й однаково (Н.-Лев., III, 1956, 166);

— Як ти хтів більше грошей, ніж я тобі плачу, то чому ж ти мені не сказав? Я б тобі накинув ще кілька карбованців (Коцюб., І, 1955, 446);

Гайчуру взяли на стайню і тому, що він затявся, жодного разу не крикнув, ще накинули двадцять п’ять ударів (Панч, Гомон. Україна, 1954, 62).

3. перен. Примушувати проти волі, бажання прийняти що-небудь; нав’язувати.

— В буржуазних країнах селянству силою накидають закон, який бідняцьку масу фактично робить рабами поміщиків і куркулів (Тич., III, 1957, 73);

Всі прості і чесні люди в світі проти нової війни, яку так вперто і підло намагаються накинути народам вороги роду людського — імперіалісти (Смолич, VI, 1959, 552);

Ішла [Олена] побіч нього, навмисне мовчазна, з похнюпленою головою, сердита на Максимовичку, що накинула їй це товариство (Вільде, Сестри.., 1958, 11);

// Зобов’язувати що-небудь робити; накладати.

Гордій не бачив мети в сімейному житті, але бачив, що се життя накидає на його деякі обов’язки, і воно йому огидло (Гр., II, 1963, 107).

4. розм., рідко. Пришивати, нашивати що-небудь.

— Візьмеш у тітки голку з суровою ниткою, може, щось треба підтягти чи латку де накинути (Рудь, Гомін.., 1959, 76).

5. розм., рідко. Те саме, що наділя́ти.

А через тиждень в Одраду москалі найшли, різками накидати панські наділи. Та не такі одрадяни стали, щоб послухатись: .. від наділів все-таки одкинулися (Мирний, IV, 1955, 239);

Кожній молодиці, дівчині, навіть дівчинці пани накидали прясти на зиму по два півмітки (Н.-Лев., II, 1956, 185).

◊ Накида́ти (наки́нути) о́ком на кого, кого — помічати кого-небудь, звертати увагу на когось, щось.

Вона вже не раз примічала, що Степан накидає оком на Пріську, але тільки тепер впевнилася, що парубок не жартує (Л. Янов., І, 1959, 209);

[Хома:] Молодець Грицько, тільки накинув оком дівчину, вже й його! (Стар., Вибр., 1959, 258);

Накида́ти (наки́нути) тінь на кого — що — навмисне ганьбити, порочити кого-небудь; наговорювати на когось.

Дід не хотів і припускати, що за всім цим стоять люди, які навмисне, з брудною метою, воліють накинути на його ім’я зловісну тінь (Рибак, Час.., 1960, 824).