напасть

НА́ПА́СТЬ, і, ж.

1. Біда, лихо, нещастя або неприємність.

– Напасть, бабо, не по дереву ходить, а по людях, – промовив до неї Пищимуха (Панас Мирний);

Та не озлився він Денис, як те бува в калік, І та напасть лиха натури не змінила (М. Рильський);

Веселі очі Оксена дивилися з такою відчайдушністю, що капітан відчув: від цих очей можна чекативсякого клопоту і напасті (Григорій Тютюнник);

* У порівн. Нечистий обплутав мене, неначе яка напасть (І. Нечуй-Левицький);

Боєць боявся Сагайди, як напасті (О. Гончар);

// Усе те, що приносить біду, нещастя, неприємність.

– Раз війна, то вже і всякі інші напасті – і голод, і сипняк... (А. Головко);

– Ти не знайшов цю чортову напасть [гвинтівку]? – грізно накинувся він на сина (І. Цюпа);

Віки люди не могли збавитись пирію, вивести з ланів страшну напасть, а тепер рілля як сонце, на очах збулось неосяжне диво... (К. Гордієнко);

// Негода.

– Горить розумний той маяк, А ми оливи наливаєм, Та й байдуже собі співаєм Чи то в годину, чи в напасть (Т. Шевченко);

Злі вітрюгани шарпають, рвуть цупке обмерзле гілля, сивою сніговицею вкривають непокірну голову гордого дуба, шаленіють... А дуб стоїть незламно всім напастям наперекор (І. Цюпа);

// Нападки з боку кого-небудь.

Христя розказала і про батька, і про матір, і про напасті Супрунові (Панас Мирний);

Соломія аж полохала, коли почула про таку напасть на Остапа. Вона з обуренням відкидала ті обвинувачення (М. Коцюбинський).

2. розм. Напад.

“В напасть, – сказала [Амата], – не вдавайся І битися не поспішайся” (І. Котляревський);

І скинувши на послушок гнівний, болісний, як у мучениці, погляд, матушка-казначея підняла угору довгий сачок, як оборону від напасті (М. Коцюбинський).

(1) Що за на́па́сть [така́]! – уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь.

Оп'ять забула... Що за напасть така!.. Почну, почну та й теє .. і зіб'юсь з пантелику... (О. Стороженко);

А генерал, мов по команді, викрикує: – Земля моя!.. і ви мої!.. і все моє!.. Громада загомоніла: – Що це за напасть! (Панас Мирний);

– За вами скоро нікуди не встигнеш. Ну, що за напасть! (О. Довженко);

(2) Яко́ї на́па́сті?, грубо – навіщо, чому.

– Ну, як так то якої ж ти напасті з Петром засваталась? (Леся Українка).