наш

НАШ, а, е, займ. присв.

1. Який належить нам, яким ми користуємося.

– Чи ти ж, коню, будеш пити з нашої криниці? (Т. Шевченко);

Пальта наші роздуває вітер і намагається повалити нас на землю (Ю. Яновський);

// Який перебуває в родинних, дружніх, близьких стосунках з нами.

– Се наша сестра Галя! – каже їм менший брат (Марко Вовчок);

Осиротів наш рід, то не хочу, щоб моя сім'я сиротіла (М. Стельмах);

// у знач. ім. на́ші, ших мн., розм. Близькі нам люди (родичі, друзі).

Тішуся, що скоро буду вдома і побачу тебе і всіх наших (М. Коцюбинський);

[Катря: ] Ех, не поїхав би ти сьогодні, зійшлися б усі наші, підняли б тости... (З. Мороз);

// Який належить до одного з нами колективу, товариства; який складається з нас.

– А чого ти, парубче, до наших дівчат доріжку топчеш? (Григорій Тютюнник);

– Ти ж, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім'я мого рідного міста, – з гонором каже Сагайда (О. Гончар);

// Який належить до однієї з нами держави, армії і т. ін.

Сюди ж принесли й кілька свіжих поранених, наших і румунів, підібраних тільки що на полі бою (О. Гончар);

// у знач. ім. на́ші, ших, мн. Ті, що належать до однієї з нами держави, армії і т. ін.

– На лівому фланзі наші прорвали фронт і женуть німця, – обізвався з других саней молодий, веселий голос (Григорій Тютюнник);

// Який належить до того ж середовища, що й ми, близький до нас своїми поглядами, переконаннями, уподобаннями.

– Ну, нічого, Панасе, ми тобі віримо, ти наш, – додав [Чемериця], заспокоюючи схвильованого Канушевича (Г. Коцюба);

// Стос. до нас.

[Любов:] Наше бідне століття стільки вже ганьби прийняло за необачність, бездушність, егоїзм своїх дітей (Леся Українка);

Яка страшна відповідальність поетом буть у наші дні! (В. Сосюра);

// Уживається в авторській мові – мій і моїх читачів, слухачів.

Та й закрутив же носом наш Кузьма Трохимович, неначе тертого хріну понюхав! (Г. Квітка-Основ'яненко);

Іде собі наш Ярема, Нічого не бачить (Т. Шевченко);

// Власт. нам.

– Душа в тебе, видать, кріпка, наша, вихорівська, – .. подумав Тимко (Григорій Тютюнник);

// Здійснюваний, виконуваний і т. ін. нами.

Я забула їх, не пригадаю й слова з тих наших довгих, запальних розмов (Леся Українка);

// Уживається в узагальнено-особовому значенні.

Не вмирає душа наша, Не вмирає воля (Т. Шевченко);

Радість лоскотно бентежить наші груди... (В. Сосюра).

2. у знач. ім. на́ше, шого, с., розм. Те, що належить нам або стос. до нас.

– Гуляймо, хлопці, поки час, поки наше (І. Франко);

Наше з бою вмієм брати, Ми в труді і в битві дужі (П. Дорошко).

Курси́в мій (наш) див. курси́в;

Моя́ (на́ша) поша́на див. поша́на;

На́ша (нова́) е́ра див. е́ра;

У моє́му (у твоє́му, у на́шому, не в моє́му, не в твоє́му, не в на́шому) хара́ктері див. хара́ктер.

◇ В на́ші (тепе́рішні) часи́ див. час;

Дай Бо́же на́шому теля́ті во́вка з'ї́сти (пійма́ти)! див. дава́ти;

Де взя́вся на на́шу (мою́) го́лову див. узя́тися;

(1) Де на́ше (ва́ше, його́ і т. ін.) не пропада́ло (рідше не пропада́є) – уживається для вираження чиєїсь готовності зазнати збитків, утрат і т. ін.

– Де його не пропадало! Він подарує борг і Карпцю, і Підіпригорі, аби лише вони відмовились від його землі (М. Стельмах);

– Сими днями сподіваюся бочку [риби] розпродати; а там коли з півбочки й пропаде – невелика утрата, де наше не пропадає (Панас Мирний);

Знай на́ших! див. зна́ти;

(2) І на́шим і ва́шим <�І ва́шим і на́шим>:

а) одночасно одним та іншим, різним за поглядами сторонам, особам (догоджати, прислужувати); усім.

– Боягузи.. – гарячився Невкипілий. – Жаток полякалися! Жатка – що? Вона і нашим і вашим: скаже пан жни – жатиме, мужик тпрукне, теж послухає – стане! (А. Головко);

Достанеться і вашим і нашим (прислів'я);

Як він [злодій] пішов, господар каже: отакий Потап! – і вашим і нашим, прийшов замок обдивлятись (В. Барка);

б) безвідмовний, безпринципний; догідливий, хитрий.

Полозенко щось хитрує. Хоче бути добреньким – і нашим і вашим (І. Цюпа);

Куди́ [на́ше] не йшло див. іти́;

[Моє́ (на́ше)] поважа́ння див. поважа́ння;

(3) На́ша [верх] бере́ / взяла́ – ми перемагаємо.

До війська обернувся [Еней] .. І річ таку їм уджиґнув: “Козацтво! Рицарі! Трояни! Храбруйте! Наша, бач, бере” (І. Котляревський);

– То що? Фронт тримаємо міцно? Наша бере? – Не зовсім, – відповів похмуро Ваденін (Г. Коцюба);

[Герцог:] О, наче впала з пліч у нас гора! Ха-ха! Так, значить, наша верх взяла! (Є. Кротевич);

На́ша (своя́) люди́на див. люди́на;

(4) На́ша сестра́ (д) див. сестра́;

Наш брат див. брат;

Наш верх є (бу́де) див. верх;

(5) На́ше ді́ло збо́ку (д) див. ді́ло;

На́шого (ва́шого, ї́хнього і т. ін.) по́ля я́года див. я́года;

На́шого (одного́ і т. ін.) по́ля ягі́дка (я́гідки) див. я́гідка;

На́шого по́лку прибуло́ див. прибува́ти;

На́шому ти́нові двою́рідний пліт див. пліт;

Не з моє́ю (твоє́ю, на́шою і т. ін.) кише́нею див. кише́ня;

Не з на́шим но́сом див. ніс;

Не з на́шим пи́ском див. пи́сок;

Не [з] на́шої пара́фії див. пара́фія;

Не його́ (її́, на́ша і т. ін.) си́ла див. си́ла;

Не на́шого пера́ (пі́р'я) птах (пта́шка) див. птах;

(6) Ні на́шим ні ва́шим <�Ні ва́шим ні на́шим> – нікому з різних за поглядами, уподобаннями, поведінкою і т. ін. осіб.

Ми себе забули і своєї мови цураємось, а шляхтичі, – хоч які то вони на Поділлю: ні нашим, ні вашим, – не цураються своїх звичаїв, не соромляться... (А. Свидницький);

Єсть такі в нас, і досі нікому не служили: ні вашим, ні нашим. І не хитрі – фортуна, кажуть (М. Хвильовий);

Перетяга́ти (перетя́гувати, перева́жувати) / перетягти́ (перетягну́ти, перева́жити) на свою́ (на́шу, ва́шу і т. ін.) сто́рону (на свій (ваш, наш і т. ін.) бік) див. перетяга́ти;

Птах (пти́ця) не на́шого польо́ту див. птах;

(7) Со́вати но́са до на́шого про́са (д) див. со́вати.