незнайомий

НЕЗНАЙО́МИЙ, а, е.

1. Якого раніше не зустрічав, не знав, не бачив, не чув і т. ін. хто-небудь; невідомий, незнаний.

Коли хазяїн забалакувався з покупцями, він [Алі] позирав на незнайоме село (М. Коцюбинський);

Дівчатко, побачивши незнайомого пана на коні, злякано уткнулося обличчям у бабину вибійчану спідницю й голосно заплакало (О. Донченко);

– Скажи, що ти хоч ото мугикав? Де ти пісню таку видер? Зовсім якась незнайома... (О. Гончар);

// Якого не зазнавав, не відчував хто-небудь.

Пахощі з липи, теплий холод, котрий, мов літня вода, обдавав Свирида кругом, – розбудили у його голові якісь незнайомі йому ще думки (Панас Мирний);

Незнайома туга Де взялася, – не збагну і сам!.. (М. Шеремет).

2. кому, з ким. Який не належить до знайомих кому-небудь людей.

[Альбіна:] Куди ж я тут піду? Кого сховаю? Я ж незнайома тут ні з ким (Леся Українка);

[Люба:] Знаєш, коли я дивлюсь на людей, на наших героїв, мені хочеться кожному сказати – здрастуй, хоч і незнайомий (І. Микитенко);

Двоє незнайомих Сагайді бійців, сидячи під деревом, мирно бесідували (О. Гончар);

// у знач. ім. незнайо́мий, мого, ч.; незнайо́ма, мої, ж. Людина, з якою хто-небудь не підтримує знайомства, не спілкується.

Незнайомий болісно мружився – певне, його очі не звикли до такого яскравого освітлення (М. Руденко);

– То не скажеш, дівчино, як тебе звати? – перегинається [Яків] з сідла до незнайомої (М. Стельмах).

3. розм., рідко. До якої не звик хто-небудь; незвичний.

Прорвали фронт... Позаду – громи... І ми – у ворогів в тилу. Такі картини незнайомі: немає верб, немає клунь (В. Сосюра);

Для Михайла це все не так просто: сісти до чужого столу, взяти в руку незнайому ложку і їсти обід, якого ти ще не заробив (М. Томчаній).