німий

НІМИ́Й, а́, е́.

1. Який, з огляду на фізіологічну ваду, не може говорити, позбавлений здатності говорити.

Він згадав, .. як побив німого старця (Г. Квітка-Основ'яненко);

Влаштувався Дорош на квартиру до Сергія Золотаренка та його німої сестри Саньки (Григорій Тютюнник);

// у знач. ім. німи́й, мо́го, ч. німа́, мо́ї, ж. Людина, позбавлена здатності говорити.

Вона знала сама одного німого, який часто до них приходив (Н. Кобринська);

* У порівн. Він мовчки їв, мовчки пив, тепер сидів, мов німий (Панас Мирний).

2. перен. Про людину – який під впливом сильного почуття нічого не говорить, не подає голосу; німотний.

Село неначе погоріло, Неначе люде подуріли, Німі на панщину ідуть І діточок своїх ведуть!.. (Т. Шевченко);

Вона стояла німа, без тями, важко дишучи, безвладна, немов розбита (І. Франко);

Довго ще командир корабля перемивав боцманові кісточки, і довго ще Смола стояв, німий та покірний, і то червонів, то блід (Д. Ткач).

3. Який виявляється без слів, не супроводжується мовленням.

Мош-Діма постояв трохи, а далі сів на призьбу, не спускаючи з Тиховича мутних очей з виразом німого докору (М. Коцюбинський);

Тяжко було зустрічати вдома погляд дружини з тужливим, німим запитанням (О. Донченко);

Обидва солдати замовклиі, дивлячись з німим запитанням один одному в обличчя, якийсь час зосереджено прислухалися (І. Багмут).

4. Сповнений тиші, спокою, без голосних звуків; беззвучний, безгомінний, тихий.

Над Піями стояла німа зоряна ніч (Г. Косинка);

А потім з півночі зима в раменах плакала і вила, та ще зі мною ніч німа коло млина одна бродила (О. Гончар);

В борні за мир, світ, не забудь .. І літаків ворожих лють .. І сотні свіжих могилок В німих степах край залізниці (Т. Масенко).

5. рідко. Який нічого не виражає, не передає.

Мова іноземця була для нього німою.