о
О¹, невідм., с.
Дев'ятнадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука “о”.
– Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як “О”... (О. Гончар).
О², прийм., із знах. і місц. в. Сполучення з прийм. о виражають:
Часові відношення
1. з місц. в. Уживається при точному або приблизному означенні години, коли відбувається дія.
О першій обід, який з розмовами і з читанням газет тягнеться до 3 год (М. Коцюбинський);
У неділю, годині о дев'ятій, коли сонце почало вже підійматися над кронами дерев, Варя вийшла в садок (І. Сенченко).
2. із знах. і місц. в., рідко. Уживається при означенні приблизних часових меж певної дії; у.
Бачу я себе о тій порі, коли ходив із старою та завоженою граматикою в руках і з радісними, золотими надіями в грудях (С. Васильченко);
Дороги зараз важкі, надворі холодно і подорожувати о такій порі неприємно (П. Кочура);
Німець о ту пору методично гамселив саме по тих місцях, де я щойно лазив, .. і кабель встигло перебити десь і там (Н. Тихий).
3. з місц. в., заст. Уживається при означенні відрізка часу, пори року, коли відбувається певна дія.
Того ж року, вступаючи в осінь, о святому Сімеоні, одтято голову й Сомкові з Васбтою у городі Борзні, на Гончарівці (П. Куліш).
Об'єктні відношення
4. з місц. в., заст. Уживається при означенні.
5. із знах. і місц. в., заст. Уживається при означенні.
Радію цілою душею о загальне зорганізування усіх співацьких товариств (з наук. літ.).
6. Уживається при означенні предмета.
Кількісні відношення
7. Уживається при вказуванні на часову, вікову різницю між ким-, чим-небудь; на.
Постарівся [Староміський] о яких десять літ (І. Франко);
Брат о три роки молодший.
8. із знах. в., діал. Уживається при вказуванні на кількість або міру чого-небудь; на.
Подали вкінці вечерю, і гумор молодих людей зараз піднявся о цілу октаву (І. Франко);
Сім раз його чарувала, о осьмий не буду, млою розійдусь по полю... Світ не перебуду... (Уляна Кравченко);
Трутила [Анна] її .. в груди і так несподівано, що дівчина подалася о кілька кроків назад (О. Кобилянська);
Цей танець ішов об заклад, чи Краньцовський п'яний, чи ні .. Заложилися о п'ять пляшок пива й півкварти горілки (Л. Мартович).
Означальні та кількісно-означальні відношення
9. з місц. в., заст. Уживається при вказуванні на постійну ознаку предмета, особи за кількісним або якісним виявом; з.
Ой дівчат нас з білим личком о віях шовкових більше в світі, чим у лузі ягід калинових (Уляна Кравченко);
Край плантації .. тулиться хата, вірніше не хата, а курінь о чотирьох стінах (Григір Тютюнник).
Просторові відношення
10. із знах. в., заст. Уживається при означенні суміжності, близькості у просторі двох предметів.
За хатою мізерний садок, що опирається о толоку вже чужого села (О. Кобилянська).
◇ (1) О, ле́ле (д) див. ле́ле.
О³, виг.
1. Уживається при вираженні розпачу, захоплення, здивування, недовіри та ін. почуттів, душевних переживань.
[Марко:] О! То в тебе і медаль є?!.. [Семен:] За відвагу (З. Мороз);
– Тату, правда, галушки в мене вдалися не згірше, як в тітки Докії? – Кращі, – підхвалює доньку. – О, вже й кращі, – заперечує Настечка (М. Стельмах);
– О, чого це ти такий сердитий? (Григорій Тютюнник);
// Уживається при вираженні ствердження чого-небудь у функції, близькій до вказівної.
[Громада:] Цить лишень! здається, дзвонять. Чуєш?.. ще раз... о!.. (Т. Шевченко);
Скоро вже має прийти листоноша – і це заважає мені писати, бо сподіваюся звістки від тебе. О! йде (М. Коцюбинський);
// Уживається при висловленні згоди з чим-небудь, підтвердження чогось.
– А далеко Кривушино? – О, далеченько. Лічать чоловіки більш як сорок верствів [верстов] (Марко Вовчок);
– Ви не ображайтесь, Панасе Івановичу! Трусити, так усіх трусити, підряд. – О, будь ласка! (А. Головко);
// Уживається при переліченні у знач. вказівної постпозитивної частки; ось.
Із морських тварин, що я їх бачив на власні очі, зазначу таких-о: дельфін, султанка, камбала (Остап Вишня).
2. Уживається для підсилення емоційної виразності, патетичності висловлювання.
[Хвора:] Дарма! Не жаль мені, що молодою згину, А жаль – о, лютий жаль, що пропаду даремне (Леся Українка);
Клапті хмарок зворушливо-білі, Синє небо за серце бере... О, блажен, хто в такому безсиллі, Хто в такому безсиллі умре! (М. Рильський);
// Уживається в складі риторичного звернення.
Не я питав тебе, то дух лукавий. О, зачаруй його, заворожи! (Леся Українка);
О, скільки буде вас без краю та без ліку, таких хороших днів, як то було колись... (В. Сосюра);
// Уживається в складі звертання.
– Якове! о Якове! – кличу. Мовчить, неначе не чує (Марко Вовчок);
О, музо, панночко Парнаська! Спустись до мене на часок (І. Котляревський).
Значення в інших словниках
- о — о 1 прийменник незмінювана словникова одиниця о 2 вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- О — I О. Як назва літери вживається в с. р.: заголовне о; як назва звука вживається в ч. р.: відкритий о; ненаголошений о. II О – ОБ О (перед приголосним) і об1 (перед голосним), прийм. Літературне слововживання
- о — О, прийм. На. Для панни Амалії сей гість мав о стілько широке значінє, що не лишень завсігди похваляв кухню, але й кухарочку (Галіп, 13). Українська літературна мова на Буковині
- о — I невідм., с. Дев'ятнадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука "о". II прийм. із знах. і місц. в. Сполучення з прийм. "о" виражають: Часові відношення: 1》 з місц. Великий тлумачний словник сучасної мови
- о — о: ◊ о тім поті́м → то Лексикон львівський: поважно і на жарт
- о — ой, ле́ле. Уживається для вираження здивування, захоплення, страху, жалю і т. ін.; ох. Зазирнув (Макар Іванович) у передпокій .. і охолов. Ой, леле! Офіцер… (М. Коцюбинський); Ой, леле, Христя вже пішла, а я ще сиджу (С. Васильченко); о (і) ле́ле. Фразеологічний словник української мови
- о — О! виг.; о-о́! о, прийм.; див. об о, частка; з попереднім словом (вказівним займ., присл.) сполучаємо розлідкою; оцей-о́, такий-о́, така-о́, той-о́, отут-о́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- о — О¹, невідм., сер. Вісімнадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука «о». — Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як «О»... (Олесь Гончар, II, 1959, 153). О², прийм., із знах. і місц. Словник української мови в 11 томах
- о — I. О меж. 1) О! О друже мій добрий, друже незабутний! Шевч. 2) Вотъ. О! о! дивись, як хороше! --------------- II. О пред. 1) Съ винительнымъ падежемъ: а) = об 1 (рѣдко и лишь въ литературн. языкѣ). О мур старою головою ударилась і трупом пала. Шевч. 614. Словник української мови Грінченка