о

О¹, невідм., с.

Дев'ятнадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука “о”.

– Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як “О”... (О. Гончар).

О², прийм., із знах. і місц. в. Сполучення з прийм. о виражають:

Часові відношення

1. з місц. в. Уживається при точному або приблизному означенні години, коли відбувається дія.

О першій обід, який з розмовами і з читанням газет тягнеться до 3 год (М. Коцюбинський);

У неділю, годині о дев'ятій, коли сонце почало вже підійматися над кронами дерев, Варя вийшла в садок (І. Сенченко).

2. із знах. і місц. в., рідко. Уживається при означенні приблизних часових меж певної дії; у.

Бачу я себе о тій порі, коли ходив із старою та завоженою граматикою в руках і з радісними, золотими надіями в грудях (С. Васильченко);

Дороги зараз важкі, надворі холодно і подорожувати о такій порі неприємно (П. Кочура);

Німець о ту пору методично гамселив саме по тих місцях, де я щойно лазив, .. і кабель встигло перебити десь і там (Н. Тихий).

3. з місц. в., заст. Уживається при означенні відрізка часу, пори року, коли відбувається певна дія.

Того ж року, вступаючи в осінь, о святому Сімеоні, одтято голову й Сомкові з Васбтою у городі Борзні, на Гончарівці (П. Куліш).

Об'єктні відношення

4. з місц. в., заст. Уживається при означенні.

5. із знах. і місц. в., заст. Уживається при означенні.

Радію цілою душею о загальне зорганізування усіх співацьких товариств (з наук. літ.).

6. Уживається при означенні предмета.

Кількісні відношення

7. Уживається при вказуванні на часову, вікову різницю між ким-, чим-небудь; на.

Постарівся [Староміський] о яких десять літ (І. Франко);

Брат о три роки молодший.

8. із знах. в., діал. Уживається при вказуванні на кількість або міру чого-небудь; на.

Подали вкінці вечерю, і гумор молодих людей зараз піднявся о цілу октаву (І. Франко);

Сім раз його чарувала, о осьмий не буду, млою розійдусь по полю... Світ не перебуду... (Уляна Кравченко);

Трутила [Анна] її .. в груди і так несподівано, що дівчина подалася о кілька кроків назад (О. Кобилянська);

Цей танець ішов об заклад, чи Краньцовський п'яний, чи ні .. Заложилися о п'ять пляшок пива й півкварти горілки (Л. Мартович).

Означальні та кількісно-означальні відношення

9. з місц. в., заст. Уживається при вказуванні на постійну ознаку предмета, особи за кількісним або якісним виявом; з.

Ой дівчат нас з білим личком о віях шовкових більше в світі, чим у лузі ягід калинових (Уляна Кравченко);

Край плантації .. тулиться хата, вірніше не хата, а курінь о чотирьох стінах (Григір Тютюнник).

Просторові відношення

10. із знах. в., заст. Уживається при означенні суміжності, близькості у просторі двох предметів.

За хатою мізерний садок, що опирається о толоку вже чужого села (О. Кобилянська).

◇ (1) О, ле́ле (д) див. ле́ле.

О³, виг.

1. Уживається при вираженні розпачу, захоплення, здивування, недовіри та ін. почуттів, душевних переживань.

[Марко:] О! То в тебе і медаль є?!.. [Семен:] За відвагу (З. Мороз);

– Тату, правда, галушки в мене вдалися не згірше, як в тітки Докії? – Кращі, – підхвалює доньку. – О, вже й кращі, – заперечує Настечка (М. Стельмах);

– О, чого це ти такий сердитий? (Григорій Тютюнник);

// Уживається при вираженні ствердження чого-небудь у функції, близькій до вказівної.

[Громада:] Цить лишень! здається, дзвонять. Чуєш?.. ще раз... о!.. (Т. Шевченко);

Скоро вже має прийти листоноша – і це заважає мені писати, бо сподіваюся звістки від тебе. О! йде (М. Коцюбинський);

// Уживається при висловленні згоди з чим-небудь, підтвердження чогось.

– А далеко Кривушино? – О, далеченько. Лічать чоловіки більш як сорок верствів [верстов] (Марко Вовчок);

– Ви не ображайтесь, Панасе Івановичу! Трусити, так усіх трусити, підряд. – О, будь ласка! (А. Головко);

// Уживається при переліченні у знач. вказівної постпозитивної частки; ось.

Із морських тварин, що я їх бачив на власні очі, зазначу таких-о: дельфін, султанка, камбала (Остап Вишня).

2. Уживається для підсилення емоційної виразності, патетичності висловлювання.

[Хвора:] Дарма! Не жаль мені, що молодою згину, А жаль – о, лютий жаль, що пропаду даремне (Леся Українка);

Клапті хмарок зворушливо-білі, Синє небо за серце бере... О, блажен, хто в такому безсиллі, Хто в такому безсиллі умре! (М. Рильський);

// Уживається в складі риторичного звернення.

Не я питав тебе, то дух лукавий. О, зачаруй його, заворожи! (Леся Українка);

О, скільки буде вас без краю та без ліку, таких хороших днів, як то було колись... (В. Сосюра);

// Уживається в складі звертання.

– Якове! о Якове! – кличу. Мовчить, неначе не чує (Марко Вовчок);

О, музо, панночко Парнаська! Спустись до мене на часок (І. Котляревський).