1. Словник української мови Грінченка

о

I. О

меж.

1) О! О друже мій добрий, друже незабутний! Шевч.

2) Вотъ. О! о! дивись, як хороше!

---------------

II. О

пред.

1) Съ винительнымъ падежемъ: а) = об 1 (рѣдко и лишь въ литературн. языкѣ). О мур старою головою ударилась і трупом пала. Шевч. 614. б) при обозначенія времени: въ. О той час; о сю пору. Желех.; в) при обозначенія мѣры: на. О єден сажень довший. Желех. О два роки молодший. Желех. г) обозначаетъ цѣль, къ которой направлено дѣйствіе: о, за. Боротися, дбати о що. Желех. Тяжко о хліб. см. про.

2) Съ мѣстнымъ или дательнымъ падеж. а) = об а. Ой сподівайся мене тоді в гості, як будуть о Петрі бистрії ріки-озера замерзати, об Різдві калина в лузі процвітати. ЗОЮР. І. 26.

3) = об 2б. О шести ногах.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. о — о 1 прийменник незмінювана словникова одиниця о 2 вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. О — I О. Як назва літери вживається в с. р.: заголовне о; як назва звука вживається в ч. р.: відкритий о; ненаголошений о. II О – ОБ О (перед приголосним) і об1 (перед голосним), прийм. Літературне слововживання
  3. о — О, прийм. На. Для панни Амалії сей гість мав о стілько широке значінє, що не лишень завсігди похваляв кухню, але й кухарочку (Галіп, 13). Українська літературна мова на Буковині
  4. о — I невідм., с. Дев'ятнадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука "о". II прийм. із знах. і місц. в. Сполучення з прийм. "о" виражають: Часові відношення: 1》 з місц. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. о — О¹, невідм., с. Дев'ятнадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука “о”. – Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як “О”... (О. Гончар). О², прийм., із знах. і місц. в. Сполучення з прийм. Словник української мови у 20 томах
  6. о — о: ◊ о тім поті́м → то Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. о — ой, ле́ле. Уживається для вираження здивування, захоплення, страху, жалю і т. ін.; ох. Зазирнув (Макар Іванович) у передпокій .. і охолов. Ой, леле! Офіцер… (М. Коцюбинський); Ой, леле, Христя вже пішла, а я ще сиджу (С. Васильченко); о (і) ле́ле. Фразеологічний словник української мови
  8. о — О! виг.; о-о́! о, прийм.; див. об о, частка; з попереднім словом (вказівним займ., присл.) сполучаємо розлідкою; оцей-о́, такий-о́, така-о́, той-о́, отут-о́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. о — О¹, невідм., сер. Вісімнадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука «о». — Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як «О»... (Олесь Гончар, II, 1959, 153). О², прийм., із знах. і місц. Словник української мови в 11 томах