о
I невідм., с.
Дев'ятнадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука "о".
II прийм. із знах. і місц. в. Сполучення з прийм. "о" виражають: Часові відношення:
1》 з місц. в. Уживається для точного або приблизного означення години, коли відбувається дія.
О пів на — уживається на означення половини години, якої не вистачає до повної години.
2》 із знах. і місц. в., рідко. Уживається для означення приблизних часових меж певної дії. О цю пору.
3》 з місц. в., заст. Уживається для означення відтинка часу, пори року, коли відбувається дія (перев. з назвами релігійних свят, пір року). Об'єктні відношення:
4》 з місц. в., заст. Уживається для означення: а) предмета, на якого спрямована думка, який є об'єктом чиїх-небудь почуттів, розмов і т. ін.; про; б) змісту, напрямку чиїх-небудь думок, розмов і т. ін.; про.
5》 із знах. і місц. в., заст. Уживається для означення: а) предмета чиїх-небудь турбот, прохань, переживань і т. ін.; про; б) явища, події і т. ін., що є причиною якоїсь дії.
6》 із знах. в., заст. Уживається для означення предмета: а) з яким хто-, що-небудь стикається, зближується і т. ін. під час руху; об; б) який є опорою для кого-, чого-небудь; в) за допомогою якого виконується дія. Кількісні відношення:
7》 із знах. в., діал. Уживається для вказування на часову або вікову різницю між ким-, чим-небудь; на.
8》 із знах. в., діал. Уживається для вказування на кількість або міру чого-небудь; на. Означальні та кількісно-означальні відношення:
9》 з місц. в., заст. Уживається для вказування на постійну ознаку предмета, особи за їх кількісним або якісним виявом. Просторові відношення:
10》 із знах. в., заст. Уживається для означення межі двох предметів.
III виг.
1》 Уживається для вираження різних почуттів, душевних переживань: розпачу, захоплення, здивування, недовіри і т. ін.
|| Уживається для вираження ствердження чого-небудь у функції, близькій до вказівної.
|| Уживається для висловлення згоди з чим-небудь, підтвердження чогось.
|| Уживається у знач. вказівної постпозитивної частки.
2》 Уживається для підсилення емоційної виразності, патетичності висловлювання.
|| Уживається в складі риторичного звертання.
|| Уживається в складі звертання.
Значення в інших словниках
- о — о 1 прийменник незмінювана словникова одиниця о 2 вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- О — I О. Як назва літери вживається в с. р.: заголовне о; як назва звука вживається в ч. р.: відкритий о; ненаголошений о. II О – ОБ О (перед приголосним) і об1 (перед голосним), прийм. Літературне слововживання
- о — О, прийм. На. Для панни Амалії сей гість мав о стілько широке значінє, що не лишень завсігди похваляв кухню, але й кухарочку (Галіп, 13). Українська літературна мова на Буковині
- о — О¹, невідм., с. Дев'ятнадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука “о”. – Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як “О”... (О. Гончар). О², прийм., із знах. і місц. в. Сполучення з прийм. Словник української мови у 20 томах
- о — о: ◊ о тім поті́м → то Лексикон львівський: поважно і на жарт
- о — ой, ле́ле. Уживається для вираження здивування, захоплення, страху, жалю і т. ін.; ох. Зазирнув (Макар Іванович) у передпокій .. і охолов. Ой, леле! Офіцер… (М. Коцюбинський); Ой, леле, Христя вже пішла, а я ще сиджу (С. Васильченко); о (і) ле́ле. Фразеологічний словник української мови
- о — О! виг.; о-о́! о, прийм.; див. об о, частка; з попереднім словом (вказівним займ., присл.) сполучаємо розлідкою; оцей-о́, такий-о́, така-о́, той-о́, отут-о́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- о — О¹, невідм., сер. Вісімнадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука «о». — Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як «О»... (Олесь Гончар, II, 1959, 153). О², прийм., із знах. і місц. Словник української мови в 11 томах
- о — I. О меж. 1) О! О друже мій добрий, друже незабутний! Шевч. 2) Вотъ. О! о! дивись, як хороше! --------------- II. О пред. 1) Съ винительнымъ падежемъ: а) = об 1 (рѣдко и лишь въ литературн. языкѣ). О мур старою головою ударилась і трупом пала. Шевч. 614. Словник української мови Грінченка