обкурювати

ОБКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБКУРИ́ТИ, курю́, ку́риш, док.

1. кого, що. Обдавати, оповивати димом, газом, випарами якоїсь речовини тощо.

Міста звідси не видно, тільки високі, тонкі димарі мартенівського обкурювали низьке, свинцеве небо (М. Руденко);

Перед сном Маша, взявши тліючу головешку, обкурила в наметі димом, щоб повиганяти геть комарів (О. Гончар);

Папія схопив своє кадило, пройшов з ним по палаті.., обкурив царя (С. Скляренко);

Непомітні написи, зроблені на папері 0,1%-ним спиртовим розчином, фенол-фталеїну, можна проявити, обкурюючи “послання” вогким NH3 (з наук.-попул. літ.).

2. що. Діючи димом, газом, випарами певних речовин, знищувати шкідників, паразитів.

Дерев'яні підпірки, у тріщинах яких можуть зимувати гусениці, обкурюють сіркою (з наук. літ.);

То підживлював посіви [літак], то обкурював ліси від гусені (В. Кучер).

3. Покривати сажею, кіптявою.

Поїзд шпарко біг, ресори м'яко гойдали, рука хибила й огонь сірника ковзнув по цигарці, обкуривши її сизою кіптявою (Ю. Смолич).

4. що. Спричинювати появу жовтизни на поверхні чого-небудь від куріння.

Обкурити пальці.

5. що. Курінням (у 1 знач.) робити зручнішим для користування (люльку, мундштук).

6. кого, що, розм. Обвівати, обсипати (снігом, пилом і т. ін.).