озиватися

ОЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОЗВА́ТИСЯ, озву́ся, озве́шся і озову́ся, озове́шся, док.

Те саме, що обзива́тися 1–5.

– Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова, та як прийде лисичка, то не озивайсь! (з казки);

Ой піду я темним гаєм, Дружиноньки пошукаю. – Де ти? Де ти, озовися? Прийди, серце, пригорнися (Т. Шевченко);

– А .. прочую що погане про дівку – нехай тоді вона до мене краще й не озивається, бо я й не поздоровкаюсь до неї довіку... (Л. Яновська);

– Здоров був, Цуцику! Знічев'я спочиваєш? – Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь... (Л. Глібов);

Незабаром його кудись погнали та більш він не вертався, не озивався (Панас Мирний);

Пробачте, що я так довго не озивався (В. Самійленко);

В хлівці тихо шавкотіли качки, а в густих заростях садка то там, то там уже потроху озивалися, мов пробуючи свої голоси, вечірні солов'ї... (І. Вирган);

Ледве чутно скрипнули ворота, Десь цвіркун озвався і замовк (І. Муратов);

Зненацька озвалося хлипання, спершу тихше, а далі все голосніше й голосніше (Б. Грінченко);

Стрілянина не вмовкала, тільки ставала густішою і озивалася в різних кінцях степу (Мирослав Ірчан);

А Галине сердечко, що йому все, що стрічалося, що вбачалося, приповняло та прибільшало щастячка й радощів, – Галине сердечко до всіх озивалося (Марко Вовчок);

На те в грудях мужні сили, На те в серці щирі гуки, Щоб співати до могили, Озиватись на всі муки (П. Грабовський);

// Давати оцінку кому-, чому-небудь.

Про нововигадані церковні школи [піп] озивався неприхильно, бо така школа могла б йому тільки клопіт зробити (Б. Грінченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

озиватися

Значення в інших словниках