опецькуватий

ОПЕ́ЦЬКУВАТИЙ, а, е, розм.

1. Товстий і невисокий, незграбний на вигляд.

То був низенький, опецькуватий хлопець з круглим, як паляниця.., лицем (С. Васильченко);

Проти тендітної і стрункої, як береза, Ярини її сестра .. видавалася і опецькуватою, і неоковирною, як сніп гречаної соломи (П. Панч);

// Невеликий і добре вгодований.

Теляток вигонить [Зоя] капловухих, миршавих, замохнатілих.., а пригонить – такі опецькуваті всі, ситі (В. Земляк);

Віктор, прицмокуючи, кликав до себе опецькуватих поросят (з газ.);

* Образно. На станційку влетів чорний задимлений паровоз, тягнучи за собою вервечку опецькуватих цистерн (П. Загребельний);

Ступили в ліс нарешті. Опецькуваті ялинки в зелених кожушках пішли їм назустріч, залоскотало хвоєю (Є. Гуцало).

2. Короткий, невеликий, але товстий (про частини тіла).

Морем плив тюлень. Чорна опецькувата голова бовваніла між хвилями (М. Трублаїні);

Він поспішав свої опецькуваті й ковбасуваті руки просунути в вильоти (О. Ільченко);

Баглам .. побачив на березі мужчину .. років за сорок, з випещеною рудою бородою круг опецькуватого обличчя (П. Панч).

3. перен., рідко. Недоладний, невмілий.

Кузь почервонів, а Бабенко пирснув у кулак, потім підморгнув Прокопові. Мовляв, не слід заважати. Нехай посмішить своїми опецькуватими дотепами (М. Руденко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

опецькуватий

Значення в інших словниках